Мобі дік роман про людину і людство: Мобі Дік — Герман Мелвилл

Читать книгу «Мобі Дік, або Білий Кит» онлайн полностью📖 — Герман Мелвілл — MyBook.

Herman Melville

Moby Dick

© Д. О. Радієнко, переклад українською, 2008

© О. П. Горенко, передмова, 2008

© І. В. Летунівська, примітки, 2008

© Л. Е. Чайка, ілюстрації, 2008

© Ю. Ю. Романіка, художнє оформлення, 2012

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2010

Кожна національна література має своїх пророків, які, можливо, і не були належним чином поціновані своїми сучасниками, але нащадки віддали їм данину поваги за те, що вони непохитно відстоювали свої власні принципи й погляди і безкомпромісно дотримувалися їх у своїй творчості. Нині американську літературу вже неможливо уявити без постаті Германа Мелвілла та його роману «Мобі Дік, або Білий Кит», хоча навряд чи ми зможемо охарактеризувати цього представника американського романтизму як суто національного письменника. Він належить до когорти тих митців, які перетнули кордони національної проблематики і замислилися над загальнолюдськими проблемами, наполегливо шукаючи відповідь на ті глобальні питання, на які так складно відповісти. Увага письменника була прикута не стільки до особистості, скільки до всесвіту. Передусім він намагався дослідити «буття вищих сил» у їх іманентній сутності, з’ясувати характер їх впливу на людство, усвідомити трансцендентальні явища, які взагалі неможливо усвідомити.

Ім’я Мелвілла можна сміливо поставити поряд з іменами Данте і Мільтона, Сервантеса і Шекспіра, Толстого і Джойса, а «Мобі Дік» за рівнем та масштабом охоплених філософських проблем є творінням такого ж ґатунку, як і «Божественна комедія», «Втрачений рай», «Король Лір», «Дон Кіхот», «Фауст», «Війна і мир» та «Улісс». Утім, саме філософська глибина роману завадила багатьом сучасникам Мелвілла адекватно сприйняти цей твір, який став знаковим не тільки для американської культури ХІХ століття, але й для творчості самого автора. І характер цієї знаковості – парадоксальний. З одного боку, «Мобі Дік» підніс рівень національної літератури на небачену висоту, а з другого – внаслідок малозрозумілості для широкого загалу він призвів до різкого падіння популярності автора. І тільки набагато пізніше, вже після його смерті, у 20-ті роки ХХ століття Мелвілл привернув до себе увагу великої кількості критиків, літературознавців та читачів. Відтоді і донині не спадає хвиля інтересу до творчого здобутку цього талановитого, самобутнього митця.

Народився Герман Мелвілл 1 серпня 1819 року у Нью-Йорку, у родині заможного шанованого комерсанта Алана Мелвілла та Марії Ганзвурт. Предки майбутнього письменника прибули до Нового Світу ще в середині XVII століття. Це були серйозні, багаті, поважні люди. Його родичі по материнській лінії були нащадками успішного голландського пивовара Гармена Ван Ганзвурта, чиє ім’я було надано одній з вулиць Нью-Йорка, що бере свій початок з портової набережної. Дідусь майбутнього письменника – Пітер Ганзвурт зажив слави в роки Американської революції, а його син, дядько Германа, банкір з Олбані, відігравав помітну роль у суспільному житті громади. Серед родичів по батьківській лінії відзначився майор Томас Мелвілл, який став прототипом героя твору «Останній лист» видатного американського романтика Олівера Вендета Холмса.

У 1820-х роках Алан Мелвілл встиг збанкрутувати і йому довелося переїхати з дружиною та вісьмома дітьми до Олбані. Саме тут Герман, третя дитина в родині, почав відвідувати місцеву школу з класичною назвою Академія. Утім, період навчання був нетривалим, оскільки його батько не витримав удару долі і помер у 1832 році, залишивши родину без засобів до існування. Тринадцятирічним підлітком Герман змушений був шукати роботу кур’єра у банку. Згодом він ще отримав змогу навчатися в школі, та коли йому виповнилося вісімнадцять, він уже став заробляти на життя сам – працював учителем у початковій школі, а потім найнявся матросом на торговий корабель, що курсував на лінії Нью-Йорк – Ліверпуль. Однак назвати його неосвіченим не можна. Усе своє життя, так само як і його славетний співвітчизник Бенджамін Франклін, він здобував освіту самотужки. Про справжній рівень його ерудиції свідчать його твори. Ще одним надзвичайно важливим джерелом знань був для нього його власний життєвий досвід.

Так, 3 січня 1841 року він вирушив на борту новенького китобійного судна «Акушнет» у тривале плавання південними морями Тихого океану. Але важкі умови життя на кораблі, жорстокість капітана та його помічника змусили Мелвілла дезертирувати в липні 1842 року. Так він опинився на Маркізьких островах, населених племенами канібалів. Людожери племені тайпі, до яких потрапив утікач, не з’їли білошкірого юнака, а, навпаки, поставилися до нього дуже приязно. Місяць спілкування з канібалами та втеча від них стали основою першого літературного твору Мелвілла – «Тайпі», а його наступні мандри островами Полінезії склали сюжет другої книги – «Ому». Після тривалих випробувань (а за цей час він встиг поплавати на австралійському китобійному кораблі «Люсі Енн», посидіти у в’язниці на Таїті, помандрувати Гавайями у пошуках випадкових заробітків, попрацювати клерком у Гонолулу), він, нарешті, у жовтні 1844 року на борту фрегата «Сполучені Штати» повернувся до Нью-Йорка.

Мелвілл не заробив грошей у тривалих мандрах, але накопичив величезний запас вражень, які й вирішив записати та надрукувати. Літературним дебютом Мелвілла, як уже зазначалося, стали автобіографічні романи «Тайпі» (1846) та «Ому» (1847). Екзотика південних островів Тихого океану, захоплюючі пригоди, динаміка подій – усе це сприяло миттєвій популярності письменника-початківця, сформувало його реноме як автора пригодницької літератури. Напевно, саме невідповідність його наступних творів стереотипам пригодницького жанру і призвела до непорозуміння між автором та читацьким загалом. Коли він, і це цілком зрозуміло, став розширювати і поглиблювати свої знання, намагаючись використати досвід найкращих філософів, письменників, драматургів і поетів у своїх творах, то невдовзі відчув падіння інтересу до свого доробку. Ще стримано-доброзичливо були сприйняті два наступних романи – «Редберн» (1849) та «Білий бушлат» (1850). Ці твори, написані на основі біографічного матеріалу, належали до жанру «морського» роману, який у творчості Мелвілла набув цілковито нової якості. Море в американського романтика перетворювалося на могутню стихію, яка розкривала повною мірою справжню сутність кожної людини. Вражаючі деталі, рельєфність сюжетного малюнка, широке коло асоціацій, алегорій та символів сприяли зображенню реалістичної картини подій, які все ще бентежили читацьку уяву. Втім, уже роман «Марді», надрукований 1849 року, пройшов поза увагою сучасників. Частково в цьому винен сам автор, який дещо прямолінійно проінтерпретував основну гносеологічну тезу романтиків – «уява – найкоротший шлях пізнання істини». І хоча ця теза здавалася цілком продуктивною в теоретичному плані, літературна її реалізація призвела до художньої поразки. Але, незважаючи на цей факт, можна з упевненістю констатувати, що всі п’ять книг, створених протягом перших п’яти років літературної кар’єри, засвідчили стрімкий прогрес Мелвілла як мислителя і справжнього майстра художнього слова.

Як уже зазначалося, роман «Мобі Дік, або Білий Кит» (1851) також не додав слави його авторові, хоча нині цей твір уважають вершиною його творчості. Сучасники, напевно, не могли зрозуміти цей шедевр, який випереджав свій час, вони не могли ані осягнути, ані погодитися з неортодоксальною картиною світу, запропонованою письменником. Не стали подією в літературному житті Америки і наступні романи Мелвілла: «П’єр» (1852), у якому вже помітна криза світовідчуття автора; «Ізраїль Поттер: п’ятдесят років вигнання» (1855), написаний у дещо іронічних та песимістичних тонах; «Шарлатан» (1857), сповнений гіркої сатири на людську тупість, лицемірство, скнарість та ницість. До цього переліку слід додати і збірку оповідань, яка вийшла 1856 року окремим виданням. До неї, зокрема, увійшли такі добре відомі нині повісті, як «Писар Бартлбі», «Беніто Серено» та «Енкантадас».

Узагалі, після 1857 року, відчувши власну поразку на ниві прозової творчості, обтяжений родиною і боргами, Мелвілл покинув писати і після кількох спроб читати лекції влаштувався, врешті-решт, на нью-йоркську митницю наглядачем. Вільний час він в основному присвячував поезії, яка, однак, не дала йому визнання. За ці роки були надруковані дві його поеми – «Кларель» (1876) і «Тимолеон» (1883), а також дві поетичні збірки – Картини війни» (1866) та «Джон Марр та інші моряки» (1888). Єдиним прозовим твором у цей період була написана ним незадовго до смерті невеличка повість «Біллі Бадд». Вона побачила світ тільки в 1924 році. Тоді ж уперше були опубліковані і близько вісімдесяти віршованих творів. Помер Мелвілл у 1891 році, і в некролозі сповіщалося про смерть заслуженого митника, який провів молоді роки серед канібалів.

Так, Мелвілл-митник справді помер 1891 року, але Мелвілл-письменник залишився жити у своїх творах, найзмістовніші з яких, очевидно, тільки сьогодні можуть знайти свого читача і захопленого поціновувача. Утім, досі деякі твори Мелвілла викликають суперечки. Особливо це стосується роману «Мобі Дік». Кожне покоління критиків намагається дати свою інтерпретацію цього твору, і кожна інтерпретація має право на існування. Велика їх кількість свідчить про гносеологічну гнучкість і онтологічну глибину роману, який став універсальною загадкою, що бентежить уяву кожного наступного покоління, примушує замислитися над багатьма проблемами, активно залучитися до процесу їх розв’язання.

Попри те що більшість критиків є одностайними у своїй думці про монолітність роману, вони, проте, відзначають жанрову різноплановість й оповідальну неоднорідність його структури. Читати «Мобі Дік» важко, основна фабула є розмитою, її постійно порушують численні відступи інформаційно-довідкового характеру: анатомічні деталі будови китів, подробиці їх промислової переробки, техніка полювання на них, філософські сентенції, притчі, роздуми про долю людини. Окрім того, роман насичений іменами різних персонажів, чиї функції здаються деяким дослідникам зайвими й незрозумілими. Це, на їхню думку, породжує «моменти, що не стикуються». І справді виникає враження, що Мелвілл якось не продумав структуру цієї книги, ба навіть гадки не мав створити «емоційний ефект», розрахований на неперервність читацького сприйняття, про що писав ще Едгар По. Але насправді це зовсім не так.

Над жодним іншим твором не працював письменник так напружено і з такою самовіддачею, натхненням. Він розпочав роботу над текстом у лютому 1850 року і вже у травні сповістив свого товариша Річарда Генрі Дану про те, що написав половину книжки про мандри на китобійному судні. У червні він пообіцяв закінчити твір десь до кінця жовтня. Однак роман був завершений тільки через рік і надрукований у Лондоні 18 жовтня 1851 року. Що ж змусило автора так довго працювати над уже майже завершеним твором? Що так кардинально змінило його творчий графік, досить напружений, оскільки в цей час він був уже одружений, його родина розросталась і він на позичені гроші купив великий маєток, де і народився його другий син? Йому потрібні були гроші, а він, попри все, працював і працював над новим романом.

Річ у тім, що саме в цей час Мелвілл відчув себе справжнім письменником, який несе відповідальність за свої твори не перед сучасниками, а перед майбутніми поколіннями. І сформувати такий погляд йому допомогло спілкування з Натаніелем Готорном, уже відомим на той час митцем, у якому Мелвілл одразу ж знайшов однодумця. Готорн певний час належав до гуртка трансценденталістів, очолюваного Ральфом Емерсоном. Трансценденталісти вірили в існування вищої сили – Над-душі (Over-Soul), яка наповнює своєю енергією весь Всесвіт. І якщо людина всім своїм єством буде прагнути до цієї вищої сили, вона зможе досягти досконалості, бо й сама природа побудована за законами гармонії й довершеності. Проте Готорнові був більше притаманний маніхейський погляд на людину, у чиєму серці поряд зі світлими, добрими прагненнями можуть чаїтися темні сили всесвітнього Зла. Такий погляд поділяв і Мелвілл. Так, як і герой його найулюбленішого готорнівського оповідання «Молодий Браун» (Young Goodman Brown), він відчайдушно шукав віри. Йому справді потрібна була віра, навіть із суто прагматичних міркувань, позаяк його новий статус землевласника, батька родини наполегливо диктував потребу дотримуватися традиційних правил та принципів. Його внутрішні пошуки, сумніви й прозріння суперечили його власним почуттям обов’язку перед дружиною, дітьми, суспільством. Оцей внутрішній авторський конфлікт був повною мірою перенесений на сторінки твору, над яким він так амбітно працював і який присвятив Натаніелю Готорну.

Саме різновекторність його прагнень, дух бунтарства та вимушений конформізм моделювали структуру його найкращого роману, змусили глибоко замислитися над тим, як такі різноцентрові сили можна врівноважити і примирити в межах одного твору. І він таки спромігся це зробити. Отже, «нестиковка» деяких деталей і моментів пояснюється аж ніяк не недбалістю автора, а скоріше неадекватністю наших підходів до його оцінки. Адже у складній моделі цього доробку, у цілісності й гармонійності якого ніхто із критиків ніколи не сумнівався, були задіяні свої закони, що відрізнялися від звичних законів жанрової чистоти, оповідальної однорідності та композиційної чіткості. І тому авторський задум, який об’єднав різні стратегії в межах одного літературного тексту, вилився в досить складну оповідальну структуру, у якій тісно переплітаються самодостатні та аутентичні сюжетні лінії. Найбільш важливими є три з них. Центральною є лінія Ахав^[1] – Мобі Дік, саме вона створює те енергетичне поле, що підтримує динаміку всіх інших композиційних блоків твору. Ця лінія частково збігається з маніхейською ідеєю постійної боротьби Світла й Темряви, всесвітніх Добра і Зла, яку автор поділяв з Готорном. Друга лінія – це лінія Ізмаїла, і вона втілює зовсім іншу ідею – ідею християнського примирення і покори. І хоча ця лінія є тісно пов’язаною з першою, не можна ігнорувати її самодостатності, оскільки це може призвести до перекручення авторської інтенції. І третя лінія – це лінія фонова. Вона є оповіддю про китобійний промисел і вводить у структуру роману як художньо-узагальнений, так і фактологічний матеріал про китобоїв, їхні долі, про кораблі та китів. Оповідь про китів виконує стрижневу, інтегруючу функцію для двох інших сюжетних блоків, вона «перешкоджає драмі, що розвивається, скочуватися у світ, з яким у нас не було б нічого спільного».

Можна знайти й інші підходи до визначення компонентів складної структури цього твору, але результат буде такий самий. Тут слід узяти до уваги ще один факт. Коли американський романтик працював над Мобі Діком, він уперше прочитав Шекспіра – сім томів його п’єс. Позначки на сторінках красномовно свідчать про величезну внутрішню роботу, до якої твори великого англійського драматурга спонукали Мелвілла. Проблеми шекспірівських трагедій – сутність і значущість людини, масштаби особистості, природа Зла у світі й шляхи боротьби з ним – були надзвичайно суголосними думками й сумнівами самого Мелвілла. Вплив Шекспіра відчувається в лексиці, структурі й ритміці авторського мовлення, способах побудови характеру персонажів. Мелвілл добре засвоїв ключовий принцип шекспірівської драматизації – виносити на перший план емоції, переживання та страждання головного героя. Цей насичений потік почуттів є таким потужним, що ніби окреслює окремий план дійства. Загальне дійство найкращих шекспірівських трагедій є своєрідною похідною взаємовпливу принаймні двох дійових планів, які створюють силове драматичне поле. Принцип формування унікального силового драматичного поля можна виявити і в романі «Мобі Дік». Цей твір можна розглядати як «драму в драмі». Зовнішню драму становлять події, що відбуваються з Ізмаїлом, який у цьому разі є не тільки оповідачем, наратором, але й дійовою особою, що бере певну участь (незначну) у перебігу подій внутрішньої драми. Окрім того, Ізмаїл виконує ще й роль спостерігача, який уважно стежить за дійством і набуває певного морального досвіду. Таким чином, читача «Мобі Діка» можна розглядати як глядача, що спостерігає за тим, як інший глядач (Ізмаїл) простежує драму (боротьбу між Ахавом та Мобі Діком), і тим, що в результаті цих спостережень відбувається з ним самим, Ізмаїлом. Перебіг обох драм поєднують спільні декорації – морські пейзажі, оповідання про китів та китобійний промисел. Виконані вони не мовою фарб, а фарбами мови, мають потужний емоційно-поетичний заряд, налаштовують на урочисто-піднесене сприйняття літургії стихій. Це водночас і декорації, і увертюра, які передують подіям. Дійство ще не розпочалося, а читачі вже мають змогу ознайомитися з інформацією про китів із різних джерел: достовірних спостережень, міфів, філософських праць. Кити змальовуються як містичні, таємничі істоти, такі собі чудовиська-левіафани, дивовижні створіння, які живуть у глибинах океану і символізують сили природи. Читач неквапливо просувається в новий світ, напрочуд ретельно придивляючись до всіх деталей його своєрідного інтер’єра. Прихильник динамічного маскульту може швидко стомитися від прискіпливої уваги етнографа, інколи серйозної, інколи іронічної, але завжди ґрунтовної. Уся інформація про анатомію та фізіологію китів, про їх життя і звички, про специфіку їх використання у промисловості становить один рівень декорацій цієї драми. Другий рівень створюють зображення океану, то поетично-ліричні, як у главі «Симфонія», то філософські, а то психологічно-метафоричні.

Герман Мелвилл. Критика. Особенности романа «Моби Дик» Г. Мелвилла

С. Щербина

«Мобі Дік» Г. Мелвілла розглядає цілий етап розвитку американського суспільства від часів американської революції аж до Громадянської війни. Разом з Уїтменом, Торо, Готорном Мелвілл був гідним представником літературного руху, пізніше названого «американським ренесансом». Ціла плеяда письменників і поетів виступила в ті бурхливі для Сполучених Штатів роки зі спробами узагальнення здобутків громадянської, філософської думки за сім десятиріч існування країни. Разом з тим прогнозувалися й негативні наслідки буржуазного розвитку. Після першої кризи капіталізму 1837 р. в США з особливою гостротою постало питання: що несе в собі цей економічний та соціальний лад, який його вплив на царину людського духу. Естетика романтизму — провідного методу американської літератури середини минулого століття — дуже чутливо реагувала на кризові явища, породжені буржуазним розвитком.

«Мобі Дік» побачив світ 1851 р. З листів Мелвілла до Готорна, його друга та літературного побратима, якому і присвячено твір, автор зазначає, що не розраховував на великий успіх книжки серед американських читачів. Та навряд чи Мелвілл передбачав ту майже повну мовчанку в пресі, що була гірша за будь-які розгромні рецензії. Книжку не помітили, або зробили вигляд, що не помітили. З погляду критики письменник сам собі нашкодив, бо останнім твором звів нанівець свій літературний авторитет оповідача дивних пригод, які сталися в екзотичних краях.

Сторіччя по тому Уїльям Фолкнер скаже в Стокгольмі на церемонії вручення йому Нобелівської премії: «Була американська мрія… І перші ознаки того, що мрія «була», що з нею щось трапилось, відчули і відобразили в своїй творчості американські романтики на чолі з Мелвіллом»,

Зі сторінок творів Г. Торо, Н. Готорна, Г. Мелвілла і Е. По куди й поділась романтика освоєння нових земель, пафос героїзму і звеличення людського духу, притаманні початковому етапу американського романтизму. Зрілий американський романтизм «вою головну мету вбачає у зображенні згубних для особистості наслідків капіталістичного розвитку, які ведуть до духовної деградації людини, створюють нездоланну прірву між індивідом і суспільством і врешті-решт, роблять недосяжним ідеали гармонійного розвиту. Однак майже ніде в творчості Мелвілла та інших романтиків ми не знайдемо прямої критики існуючого ладу і його соціальних інститутів. Об’єктом їхньої уваги передусім є мораль американського суспільства. І справа не тільки в обмеженості кругозору, «соціальній сліпоті» тощо. Така постановка питання зумовлена передусім естетичними поглядами представників «американського ренесансу».

Для Мелвілла і його літературних побратимів моральний прогрес був невід’ємною частиною загальнолюдського поступу. Однак, як свідчать праці багатьох дослідників, під впливом буржуазного суспільства мораль зазнала разючої метаморфози. Це видно на долі героя «Мобі Діка» капітана Ахава. Благородна і гуманістична в своїй основі ідея Ахава звільнити людство від незбагненної загадки Всесвіту Мобі Діка парадоксальним чином стає аморальною, оскільки веде до загибелі екіпажу. Подібно до цього принцип Б. Франкліна «Час — це гроші», спрямований проти марнотратства і неробства, перетворився на символ невпинного збагачення і нехтування всіх моральних норм.

Читач, ознайомившись із книжкою американського письменника, навряд чи запише його до лав проповідників ідей абстрактного гуманізму. Людська свідомість як на індивідуальному, так і на колективному рівні ніколи не була й не буде «Нічиїм Китом», і це автор добре усвідомлює. Доказом того, що за уми людські завжди велась жорстока боротьба, є вся історія цивілізації — на це Мелвілл неодноразово звертає увагу в романах «Марді», «Білий Бушлат». У розповіді про Білого Кита розглядається питання в ширшому контексті: «Що таке робочі руки і душі російських кріпаків або наших чорних рабів, коли не Пійманий Кит, усе право на якого полягає в володінні ним? Що таке остання вдовина лепта душі зажерливого домовласника, коли не Пійманнй Кит?.. І що таке бідна Ірландія для грізного гарпунщика Джона Буля, як не Пійманий Кит? І що таке Техас для отого апостольського списника, Брата Джонатана, коли не Пійманий Кит? А як зважити все це, то хіба володіння не є єдиним правом?». Як бачимо, мелвіллівська думка є багато в чому актуальною і для сучасного світу, з тією різницею, що «на гарпуні у Джона Буля» лишилася тільки Північна Ірландія, а Техас змінила багатостраждальна Гренада.

Прагнучи якомога повніше охопити американську дійсність у її найістотніших рисах, Мелвілл вважав своїм обов’язком створення узагальнюючих образів, ситуацій, подій. Розв’язати таку складну проблему, не виходячи за рамки естетики романтизму, непросто, але Мелвілл блискуче з цим упорався, написавши «синтетичний роман», де різні жанрові форми утворили органічну структуру з надзвичайно великим потенціалом узагальнення.

З одного боку, «Мобі Дік» — це філософський роман, що цілком відповідає поширеній у тогочасній літературі тенденції: згідно з думкою одного з авторитетних американських дослідників Ф. Матіссена, «навряд чи був хоча б один твір, зрощений на американському грунті в той період, який не був би відмічений знаком абстракції». Але водночас це й конкретна розповідь про людей нелегкої і сповненої небезпеки праці — китобоїв. І, нарешті, перед нами сповнена загадок історія зіткнення з ірраціональними силами природи, з таємницями людської підсвідомості, одне слово, типовий романтичний роман. Кожен з розглянутих жанрових різновидів роману має досить чітко окреслені можливості відображення дійсності. Однак твір американського письменника неможливо визначити як роман певного гатунку. Саме, сказати б, синкретизм і наближає його до міфа. До речі, й сам міф на сторінках роману зустрічається не раз.

В даному випадку Мелвілл наслідує більшість американських романтиків, які охоче включали в свої сюжети окремі елементи міфів, беручи їх із різних міфологічних систем — давньогрецької, єгипетської, індійської. У творчості Торо, Мелвілла, Готорна міф використовується на різних структурних рівнях. Він міг бути складовою частиною композиції твору, як, наприклад, у «Мармуровому фавні» Н. Готорна та в «Мобі Дікові». Але слід зазначити ще одну властивість, притаманну міфові, котра набула в творах американських романтиків досить помітного розвитку. Мова йде про здатність міфа бути критерієм моральної оцінки дійсності, виступати в ролі ідеалу, крізь призму якого письменник розглядає й оцінює сьогодення. Зображене постає в своїх зв’язках із багатою фольклорною чи літературною традицією, а герої твору стають в один ряд із Прометеєм, мільтонівським Сатаною, беньянівським Пілігримом. Герої Мелвілла певною мірою умовні, хоча не втрачають своєї «матеріальності».

Звертаючись до міфологічних сюжетів, Мелвілл приділяє значну увагу біблійному міфу: про це свідчать навіть імена героїв — Ахав, Ізмаїл, Ілайджа (Ілія), Білдед, Пелег.

Широко використовуючи засоби біблійної образності, Мелвілл особливу увагу приділяє притчі як одному з найбільш ефективних прийомів вираження власних: ідей. У художньо переосмисленому вигляді письменник дає і широковідомі притчі (наприклад, притчу про Лазаря та Багатія), і притчі, що набувають символічного значення (такою є притча про Йону). Крім того, спираючись на свій багатий досвід письменника й моряка, він створює нові притчі: історію «Таун-Го», розповідь про гірку долю корабельного коваля тощо. Отже, разом з міфологічним рівнем, можна виділити і притчевий рівень у романі.

Притчевість тут реалізується по-різному — і за допомогою параболічних рядів, що особливо помітні в останній третині «Мобі Діка», і шляхом співвіднесення змальованих подій з тим чи іншим міфом. Головна функція притчі — у ствердженні морального ставлення до дійсності, в спробі відновити гуманістичні ідеали на демократичних засадах. З біографії автора: «Мобі Діка» відома його прихильність до джексонівської «фермерської демократії», філософського напряму, що передував формуванню «нової» людини з розвиненим інтелектом і високими моральними якостями. Очевидно, Мелвілл бачив себе одним з вихователів такої людини і вдався до моральної проповіді найвищого художнього взірця. На думку письменника, «нова» людина могла з’явитися серед простих трударів, наприклад, китобоїв.

Сцена, на якій розгортається трагедія «Пеквода» і Ахава, — то весь світ, — у прямому й переносному значенні слова, але розв’язується конфлікт саме на палубі корабля, в щоденній праці китобоїв, у людських взаєминах. І одне із завдань автора «Мобі Діка» полягало, на наш погляд, у викритті негативних сторін цієї буржуазної свідомості, — а саме культу долара, морального релятивізму і догматизму.

У системі образів «Мобі Діка» це виявилося в тому, що ряд типових рис колективної свідомості тогочасного суспільства персоніфіковано в образах дійових осіб: пуританський догматизм трансформувався в ахавівську маніакальну відданість своїй ідеї, пристрасть до наживи втілена в образі Білдеда, корумповане поняття про обов’язок і честь стало джерелом трагедії Старбека, моральний нігілізм — провідною лінією поведінки Стаба. Образи увиразнюються, узагальнюються, але це не спосіб типізації, властивий для критичного реалізму, а суто романтичний підхід, коли узагальнення досягається за допомогою наголошення на домінантній рисі характеру і зіставленні з ідеалом.

У ряді досліджень відзначається, що образ Ахава є найпослідовнішим втіленням типу романтичної свідомості, поширеної у творах англійських і німецьких романтиків. Титанізм образу, космічні масштаби конфлікту з темними силами Всесвіту, самовіддана вірність ідеї — всі ці риси ставлять Ахава в один ряд з героями кращих творів романтизму XIX століття. Однак романтичний індивідуалізм Ахава не може бути об’єктивно оцінений поза його органічним зв’язком із розвитком американської суспільної свідомості. Безперечно, має рацію Ю.В. Ковальов, стверджуючи, що певні риси образу Ахава відбивають полеміку Мелвілла з теоріями Фіхте і Канта. Не викликає сумнівів і позиція дослідників, які вважають соліпсизм Ахава граничним виявом американського принципу «довір’я до себе» (P.-У. Емерсон). . Але саме традиція пуританського догматичного мислення («успадкована» Ахавом), сприяла адаптації цих ідеалістичних теорій на американському грунті.

В образі Ахава відбилася така типова риса пуританського мислення, як звичка вбачати в будь-якому явищі дійсності знак провидіння і цим самим кожному природному фактові нав’язувати суб’єктивне (до того ж найчастіше — містичне) трактування. З позиції такої «перевернутої логіки» цілком природно розглядати кита, нехай найбільшого й найбілішого, уособленням усього земного зла. Догматичність подібного світогляду, бажання нав’язати всім навколишнім свої погляди і, як наслідок цього, — повна моральна сліпота — ось ті якості Ахава, що проти них з усією непримиренністю виступає Мелвілл. До речі, ця ситуація дуже типова для американської літератури; від «ідеї» Ахава тільки крок до задуму Гетсбі «повернути минуле» і разом з ним любов Дейзі («Великий Гетсбі» Ф.С. Фіцджеральда), два кроки — до сатпенівського «плану» в «Авессаломі» (У. Фолкнера).

Ахав — людина єдиної пристрасті, спрямованої на боротьбу проти незрозумілого і, можливо, ворожого людству витвору природи — Мобі Діка. Але серце його закрите для людей і, отже, за глибоким переконанням Мелвілла, йому не дано пізнавати істину. Капітан спрямовує свою енергію на боріння з космічними силами, що ввижаються йому головною перепоною на шляху до загального добра. Він прилучається навіть до зороастричних вогнених ритуалів, щоб стати справжнім, а не фальшивим Прометеєм, — так характеризують Ахава в ряді досліджень. Але Ахав не може збагнути того, що діянням Прометея надає величі не так бунт, як прагнення допомогти людям. У творчій діяльності на благо людства — сенс буття, тому, на відміну від Прометея, Ахав — це закінчений індивідуаліст. На думку старого капітана, «все те, що бачать наші очі, хлопче, — це тільки паперова мошкара». І доки він розглядає людей як інструмент для виконання своїх безглуздих ідей, йому не впіймати свого Білого Кита. Більше того, із героя міфа він перетворюється на антигероя. На відміну від Прометея, «котрий буцімто змайстрував людей, нібито був коваль і оживляв їх вогнем», Ахав неухильно веде свою команду до загибелі. Таких контрастних паралелей, побудованих, згідно з логікою «дзеркального відображення», в романі досить багато: так, Прометей несе людям вогонь і навчає їх ремесел, Ахав же гасить вогонь, символічно представлений у вигляді вогнів «святого Ельма». Крім того, капітанові надано рис персонажів, які становлять повну протилежність образу Прометея — таких, як мільтонівський Сатана, що, падаючи з небес, тягне за собою інших бунтівних янголів, або доктор Фауст, що розчарувався в науках і вдався до послуг диявола. Тим самим Мелвілл багаторазово підкреслює недосяжність героїчного ідеалу для Ахава і водночас стверджує необхідність існування такого ідеалу шляхом доказу від «протилежного».

Осуд індивідуалізму далеко не вичерпує змісту книги, що заслужено дістала назву «енциклопедії американського романтизму». Роман містить у собі позитивну програму, пов’язану з багатством національного досвіду і народної моралі, не підвладних, на думку Мелвілла, згубному впливові буржуазного «прогресу». Вперше у літературі романтизму в центрі конфлікту — образи простолюду і це є одним з найістотніших здобутків американського літературного процесу того часу. Поєднання суто ліричного начала з епічним елементом, що виступає як об’єктивна, пропущена крізь народну свідомість істина, стало одним з провідних шляхів розвитку прогресивної літератури XX ст. Згадаймо дилогію Лорріса «Епос пшениці», «Грона гніву» Стейнбека та ін. Переконання, що «людина вистоїть», належить, як відомо, майстрам критичного реалізму нинішнього століття, але корінням своїм воно сягає, образно кажучи, й мелвіллівського «Пеквода».

Команда корабля є моделлю американського суспільства і, в ширшому контексті, — людства. На це не раз вказує автор. На «Пекводі» перебувають представники багатьох національностей — полінезієць Квіквег, негр Дегу, індієць Тештіго, іспанці, перси, англійці. На сторінках роману Мелвілл характеризує команду китобоїв як «депутацію Анахарсіса Клоотса», а та, як відомо, складалася з представників усіх рас і народів. Але Ахав зумів згуртувати їх у колектив, спочатку звабивши своїм грандіозним задумом, а потім об’єднавши їх зусилля в повсякденній праці китобоя.

І з моменту сцени на юті, коли капітан оголосив справжню мету плавання, «ізоляціоністи», зібрані під вітрилами «Пеквода», вже становлять єдиний організм, а його «мислячим центром» є Ізмаїл. Думка Мелвілла про те, що виразником інтересів народних мас можна стати тільки тоді, коли поділяєш долю народу (саме таким є Ізмаїл, який майже до кінця плавання поділяв з командою всі радощі й нещастя), випала з поля зору критиків і не одержала належного висвітлення в літературознавчих дослідженнях. Проте вона має ключове значення для розуміння всього твору. Ізмаїлу вдалося перебороти духовну ізольованість, притаманну Білому Бушлату — героєві попереднього роману Мелвілла, стати на точку зору моральної оцінки авантюристичного задуму Ахава з позиції народу (команди «Пеквода») й осудити цю ідею. Головна опозиція капітанові — саме команда, а не Ізмаїл чи Старбек. І хоч останній захищає інтереси екіпажу, та виступає він з позиції чужого для Мелвілла буржуазного світосприймання. Вразливість подібного підходу, фіксована письменником, свідчить на користь глибокого демократизму світогляду автора «Мобі Діка». Тут, очевидно, в опосередкованій формі міститься й розбіжність поглядів Мелвілла з його англійським адресатом — поетом-романтиком Томасом Карлейлем на роль героїв і мас в історії. А також незгода з поширеним серед романтиків поглядом на народну свідомість як на свідомість нерозвинену, позбавлену героїчних рис. Так, справді, народові бракує освіти. Моряки із Нантакіна здебільшого неписьменні, однак, стверджує Мелвілл, саме вони здатні на справжні почуття й самовідданість в ім’я високих ідеалів. Дарма, що інколи, потрапивши на хибний шлях служіння неправому ділу, вони, як Балкінгтон, пориваються не до світла, а до ще темнішого боку Всесвіту. У команді є Ізмаїл, людина, що несе в собі добро і вміє розпізнати зло, хоч як воно й маскується. Знання цієї людини грунтовні і всебічні. Автор вірить, що майбутнє за такими людьми.

Л-ра: Радянське літературознавство. – 1985. – № 10. – С. 62-65.

Биография

Произведения

• Билли Бадд
• Моби Дик
• Тайпи

Критика

• Гражданская война в поэзии Германа Мелвилла
• Зустріч із класикою (Г. Мелвілл, «Мобі Дік»)
• «Мобі Дік» Г. Мелвілла: взаємодія притчового і міфологічного підходів до відтворюваного

Моби Дик | Резюме, персонажи, автор, важность и факты

Самые популярные вопросы

Что такое Моби Дик ?

Моби Дик — роман Германа Мелвилла, опубликованный в Лондоне в октябре 1851 года как Кит , а месяцем позже в Нью-Йорке как Моби-Дик; или, Кит . Он посвящен Натаниэлю Хоторну. «Моби Дик » считается величайшим произведением Мелвилла и одним из величайших американских романов.

Где происходит действие Моби Дик ?

Действие Moby Dick происходит в основном на китобойном судне капитана Ахава, Pequod , во время плавания в Атлантическом, Индийском и Тихом океанах.

Как был получен номер «Моби Дик », когда он был впервые опубликован?

Когда « Моби Дик » впервые был опубликован, публика не была впечатлена. Всего было продано менее 4000 копий, в том числе менее 600 в Соединенном Королевстве. Только в середине 20 века произведение было признано одним из самых важных романов в американской литературе.

Для чего Моби Дик является метафорой?

Кит Моби Дик интерпретировался как метафора очень многих вещей, от иудео-христианского Бога до атеизма и всего, что между ними. Двусмысленность, которую Герман Мелвилл встроил в свое изображение кита, делает «Моби Дика» емким по смыслу.

Почему Моби Дик известный роман?

Моби Дик получил признание как важный американский роман в 1920-х годов, более чем через полвека после его публикации. Впоследствии его слава росла, не в последнюю очередь потому, что он был широко включен в университетские программы в Соединенных Штатах, где ему был присвоен статус великого американского романа. «Моби Дик » сохранился по двум причинам: его виртуозное, бравурное письмо приятно читать, а его почти мифические персонажи и сюжет оказались пригодными для интерпретаций сменяющими друг друга поколениями, которые нашли в новых изображениях империализма то же самое. браки по половому признаку и изменение климата.

Моби Дик , роман Германа Мелвилла, опубликованный в Лондоне в октябре 1851 года как Кит и месяц спустя в Нью-Йорке как Моби-Дик; или, Кит . Он посвящен Натаниэлю Хоторну. «Моби Дик » считается величайшим произведением Мелвилла и одним из величайших американских романов.

Краткое изложение сюжета

Моби Дик классно начинается с заклинания повествования «Зови меня Измаил». Рассказчик, как и его библейский двойник, — изгой. Измаил, который обращается к морю за смыслом, рассказывает зрителям о последнем путешествии Pequod , китобойное судно. На фоне истории невзгод, красоты и безумия читатель знакомится с рядом персонажей, имена многих из которых имеют религиозный резонанс. Капитаном корабля является Ахав, который, как вскоре узнают Измаил и его друг Квикег, сходит с ума. Старбак, первый помощник Ахава, тоже осознает эту проблему и является единственным на протяжении всего романа, кто выражает свое неодобрение все более навязчивому поведению Ахава. Эта природа одержимости Ахава впервые открывается Измаилу и Квикегу после 9-го века.0006 Владельцы Pequod , Пелег и Вилдад, объясняют им, что Ахав все еще восстанавливается после столкновения с большим китом, в результате которого он потерял ногу. Этого кита зовут Моби Дик. Pequod отправляется в плавание, и экипажу вскоре сообщают, что это путешествие будет не похоже на другие их китобойные миссии: на этот раз, несмотря на сопротивление Starbuck, Ахаб намеревается охотиться и убить чудовищного Моби Дика любой ценой.

Ахав и его команда продолжают свое насыщенное событиями путешествие, встречая на пути ряд препятствий. Квикег заболевает, что побуждает строить гроб в ожидании худшего. После того, как он выздоравливает, гроб становится заменой спасательной шлюпки, которая в конечном итоге спасает жизнь Измаила. Ахав получает пророчество от члена экипажа, сообщающее ему о его будущей смерти, которое он игнорирует. Моби Дик замечен и в течение трех дней яростно вступает в бой с Ахавом и Pequod , пока кит не уничтожит корабль, убив всех, кроме Измаила. Измаил выживает, плавая на гробу Квикега, пока его не подбирает другой корабль, Рэйчел . Роман состоит из 135 глав, в которых переплетаются повествовательная и эссеистическая части, а также эпилог и вступительная часть.

Интерпретация

Моби Дик

Моби Дик может поддерживать многочисленные, если не кажущиеся бесконечными, показания, полученные с помощью нескольких интерпретационных подходов. Один из самых плодотворных способов оценить сложность романа — через имена, которые Мелвилл дал его персонажам, многие из которых общие с деятелями авраамических религий. Самая первая строка Моби Дик , например, идентифицирует Измаила как рассказчика; Измаил был незаконнорожденным (с точки зрения Завета) сыном Авраама и был изгнан после рождения Исаака. В книге также есть ряд других авраамических имен, в том числе Ахав, который, согласно еврейской Библии, был злым царем, который ввел израильтян в жизнь идолопоклонства. Ахаб Мелвилла одержим Моби Диком, идолом, который становится причиной смерти его команды. Корабль, который спасает Измаила, Рэйчел , назван в честь матери Иосифа, известной тем, что ходатайствовала о защите своих детей. Именно Рахиль, изображенная в Книге Иеремии, убедила Бога положить конец изгнанию, наложенному на еврейские племена за идолопоклонство. Спасение Измаила Рэйчел в Моби Дик , таким образом, может быть прочитан как его возвращение из ссылки, вызванной его соучастием (поскольку он был в команде Пекода ) в поклонении Ахава киту. Использование Мелвиллом этих имен придает его роману богатый дополнительный смысл.

Кит сам по себе, пожалуй, самый яркий символ в Моби Дик , и интерпретация его значения варьируется от иудео-христианского Бога до атеизма и всего, что между ними. Между отрывками тщательно детализированной цитологии, эпиграфами и переходом от повествования о поисках героя к трагедии Мелвилл подготовил почву для целенаправленной двусмысленности. Способность романа давать многочисленные интерпретации, пожалуй, главная причина, по которой он считается одним из величайших американских романов.

Контекст и прием

Сам Мелвилл хорошо разбирался в китобойном промысле, так как провел некоторое время на борту Acushnet , китобойного судна, которое дало ему непосредственный опыт. Он также провел огромное количество исследований, обращаясь к ряду научных источников, а также к отчетам об исторических событиях, которые он включил в Моби Дик . В частности, история Essex очаровала Мелвилла и, возможно, послужила его основным источником вдохновения для романа. Эссекс , китобойное судно, подверглось нападению кашалота в 1820 году. Корабль затонул, и многие члены экипажа либо сразу погибли, либо умерли от голода, ожидая спасения почти восемь месяцев.

Оформите подписку Britannica Premium и получите доступ к эксклюзивному контенту.
Подпишитесь сейчас

Мелвилл также ознакомился с историей Мокко Дика, знаменитого кита, который, как и Моби Дик, был очень белым и агрессивным, чье имя явно вдохновило Мелвилла. Мокко Дик часто встречался у берегов Чили в Тихом океане, недалеко от острова Мокко. Он жил в начале 19го века и стал легендой среди китобоев. В 1839 году в The Knickerbocker был написан рассказ о ките, который, вероятно, был источником открытия Мелвиллом Мокко Дика. Однако, в отличие от Моби Дика, Мокко Дик в конце концов был убит и использован для добычи нефти.

Мелвилл подружился с другим писателем Натаниэлем Хоторном во время написания Моби Дика , что привело к тому, что он резко пересмотрел повествование, чтобы сделать его более сложным. Роман посвящен Хоторну из-за его влияния на Мелвилла и роман.

Когда роман был опубликован, публика не впечатлилась. Всего было продано менее 4000 копий, из них менее 600 в Соединенном Королевстве. Только в середине 20 века роман был признан одним из самых важных романов в американской литературе.

Кейт Лонс Выбарр Креган-Рид

100 лучших романов: № 17 – «Моби Дик» Германа Мелвилла (1851) | Герман Мелвилл

5 августа 1850 года группа писателей и издателей поднялась на гору Монумент в Массачусетсе во время американского эквивалента похода в Озера. Среди литераторов этой экскурсии был Натаниэль Хоторн, 46 лет, автор Алая буква (№ 16 в этой серии), недавно опубликованный бестселлер (хотя этот термин еще не используется), и молодой писатель Герман Мелвилл, который после очень успешного дебюта ( Typee ) изо всех сил пытался завершите громоздкий рассказ о взрослении китобоя из Южных морей.

Мелвилл, которому был всего 31 год, никогда не встречался с Хоторном. Но после дня на свежем воздухе, большого количества шампанского и внезапного ливня молодой человек пришел в восторг от своего нового друга, который «посадил мне в душу проростки». Редко в англо-американской литературе случалась такая знаменательная встреча.

Это было притяжение противоположностей. Хоторн из старинной семьи Новой Англии был осторожным, культурным и замкнутым, по словам одного, «темным ангелом». Мелвилл был оборванным, словоохотливым, романтичным нью-йоркцем из торговой среды. Оба писателя находились на грани банкротства, и каждый был своего рода аутсайдером.

Завязалась бурная переписка. Мелвилл действительно настолько увлекся, что переехал со своей женой и семьей, чтобы стать соседом Хоторна. Таким образом, освобожденный, исполненный и вдохновленный сказать «НЕТ! Громом христианству», он завершил Моби Дик ; или, Кит, весной 1851 года. После первого прочтения рукописи Хоторн приветствовал ее в письме, которое, к сожалению, остается утерянным. Все, что у нас есть, это восторженный ответ Мелвилла («Твое сердце бьется в моих ребрах, а мое — в твоих, и оба — в Божьих…») и, впоследствии, посвящение в восхищении Мелвилла «гениальностью» Хоторна перед номером . Моби-Дик (в первом издании имя кита было написано через дефис).

Насколько гомоэротична была эта дружба? Никто никогда не узнает; это остается одной из загадок американской литературы. Все, что мы можем сказать наверняка, это то, что после восхождения на Монумент-Маунтин Мелвилл воспринял идею Хоторна о «романтике» как о смешанном жанре, символическом виде художественной литературы, и обнаружил, что его творческий гений каким-то образом проявился в создании его новой книги.

И это все, потому что «Моби Дик » для меня — высший американский роман, источник и вдохновение всего, что следует в американском литературном каноне. Впервые я прочитал ее, вдохновленный моим учителем английского в шестом классе, Лайонелом Брюсом, которому было около 15 лет, и с тех пор она осталась со мной. «Моби Дик » — это книга, к которой вы возвращаетесь снова и снова, чтобы найти новые сокровища и наслаждения, кладезь языка, событий и странной мудрости.

«Моби-Дик » — среди некоторых яростных соперников, которые появятся позже в этой серии — великий американский роман, гениальность которого была признана лишь спустя много времени после смерти его автора. С его знаменитой вступительной строки («Зови меня Измаил») он погружает читателя в поиски рассказчиком смысла «в сыром, моросящем ноябре моей души».

Измаил — экзистенциальный аутсайдер. То, что следует, является глубоко современным, но по существу викторианским, и охватывает 135 глав. Это литературное действо волнующее, экстраординарное, иногда раздражающее и, приближаясь к своей апокалиптической кульминации, неотразимое.

Когда Измаил поднимается на борт «Пекода», его собственные повседневные поиски неумолимо соединяются с более темными поисками, в которых капитан обреченного китобоя «мономания Ахав» намеревается отомстить огромному белому киту, откусившему его нога. Этот «великий, нечестивый, богоподобный человек», один из величайших персонажей художественной литературы — «сумасшедший Ахав, коварный, неумолимо стойкий охотник на белого кита» — не только преследует своего врага, «призрака в капюшоне», через океанские пустоши, он также борется с Богом, скрывающимся за «безрассудной маской» символического кита.

В конце концов, китобойная экспедиция из Нантакета, пережитая самим юным Мелвиллом, становится историей навязчивой идеи, исследованием смысла жизни.

Помимо Ахава и Измаила, этот масштабный роман также богат второстепенными персонажами, от татуированного гарпунщика Квикега, помощника корабля Старбака, Даггу и Федаллаха Парсея — типично американского экипажа. И поэтому «романтика» (термин Хоторна), вдохновленная реальной историей «Эссекса», китобойного судна, затонувшего после нападения кашалота в Тихом океане в ноябре 1820 года, становится похожей на ужасающее (иногда невыносимое) морское путешествие. , кульминацией которого станет захватывающая трехдневная погоня, в которой Моби-Дик уничтожает «Пекод». Измаил выживает, чтобы рассказать свою историю, цепляясь за резной гроб Квикега.

«Моби Дик » обычно описывается, как я только что сделал, как стихийный роман, в котором чужак Измаил противостоит бездонной бесконечности моря, борясь с большими вопросами существования. Это не неправда, но есть еще Моби Дик , полный грубого юмора, острых комичных моментов и остроумных отступлений. «Лучше спать с трезвым каннибалом, — говорит Измаил, вынужденный делить постель с татуированным гарпунщиком Квикегом, — чем с пьяным христианином». Для тех читателей, которых пугает мрачное величие романа, я думаю, что юмор предлагает хороший способ проникнуть внутрь.0003

Примечание к тексту

Предварительная публикация истории «Моби Дик » была предметом бесконечных исследований и представляет собой тематическое исследование в англо-американских совместных публикациях в середине 19-го века.

Мелвилл, которому не хватало денег, фактически заключил свой первый контракт на новый роман, тогда известный как Кит , с британским издателем Ричардом Бентли. Но он оставил печать в Нью-Йорке, чтобы он мог наблюдать за корректурой, и написал Хоторну из Нью-Йорка, что он должен «работать и работать над моим« Китом », пока он проходит через прессу». На самом деле, он одновременно работал над исправлениями своей рукописи и вычитывал то, что было установлено.

Тем временем Мелвилл все еще не заключил контракт с американским издателем. В результате британское издание будет отличаться от американского по сотням мелочей. Самым важным было изменение названия. Довольно поздно в тот же день он написал Бентли: « Моби Дик — законное название книги, так как это имя, данное конкретному киту, который, если можно так выразиться, является героем тома».

Bentley, кажется, не спешит с ответом. 18 октября, английское издание, The Whale , был издан тиражом всего 500 экземпляров. Затем, 14 ноября, американское издание Moby-Dick (с названием через дефис) наконец появилось у Harpers. Почти так же важно, что американское издание содержало «Эпилог», который объясняет чудесное выживание Измаила и, таким образом, то, как была рассказана история большого белого кита.

По неизвестной причине в британском издании отсутствует эпилог. Британские рецензенты были озадачены, прочитав книгу с рассказчиком от первого лица, который, по-видимому, не выжил, чтобы рассказать историю. Соответственно, Зритель возразил, что «не следует вводить в роман ничего такого, что физически невозможно было бы знать писателю: так, он не должен описывать разговор горняков в шахте, если они все погибнут». Две другие газеты спрашивали: «Как получилось, что автор жив, чтобы рассказать историю?» Результатом стала путаница и плохие отзывы на английском языке. Это, в свою очередь, бросило тень на восприятие романа американцами. Карьера Мелвилла так и не восстановилась. В 1856 году он сказал Хоторну: «Я в значительной степени решил быть уничтоженным».

Когда он умер в 1891 году, Мелвилл был практически забыт, а Билли Бадд все еще находился в рукописи, неопубликованной. Сегодня «Моби Дик » является, по словам Oxford Companion to English Literature , «наиболее близким подходом Соединенных Штатов к национальному прозаическому эпосу».