Тетяна яблонська: 1917 — Вікіпедія

1917 — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до навігаціїПерейти до пошуку

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: 1917 (значення).

Зміст

• 1 Події
  • 1.1 Січень
  • 1.2 Лютий
  • 1.3 Березень
  • 1.4 Квітень
  • 1.5 Травень
  • 1.6 Червень
  • 1.7 Липень
  • 1.8 Серпень
  • 1.9 Вересень
  • 1.10 Жовтень
  • 1.11 Листопад
  • 1.12 Грудень
  • 1.13 Події у розвитку
  • 1.14 Аварії й катастрофи
• 2 Народились
• 3 Померли
• 4 Нобелівська премія
• 5 Див. також

Січень[ред. | ред. код]

• 1 січня — у Санкт-Петербурзі з Неви витягли тіло мертвого Григорія Распутіна, царського радника.
• 1 січня — Едмунда Шультеса обрано президентом Швейцарії.
• 25 січня — Сполучені Штати Америки за 25 млн. $ викупили у Данії західну та південну частину Віргінських островів.
• 27 січня — спроба державного перевороту у Коста-Риці.
• 31 січня — Перша світова війна: Німеччина оголошує про перехід своїх субмарин до тактики необмеженої підводної війни.

Лютий[ред. | ред. код]

Лютнева революція

• 3 лютого — Перша світова війна: США розірвали дипломатичні стосунки з Німеччиною.
• 5 лютого — затверджена конституція Мексики.
• 13 лютого — Мата Харі заарештована за обвинуваченням у шпигунстві.
• 23 лютого — 2 березня — Лютнева революція у Росії.
• 24 лютого — Перша світова війна: американський посол у Великій Британії Волтер Пейдж отримав розшифровку т. зв. Телеграми Ціммермана, в якій йшлося про пропозицію Німеччини віддати південно-західні території США Мексиці, у випадку, якщо остання оголосить війну США.

Березень[ред. | ред. код]

Будівля Центральної Ради

• 1-2 березня — створення у Києві Ради об’єднаних громадських організацій, що виконувала роль тимчасової влади у перші дні березня 1917 року.
• 1 березня — засноване японське місто Омута (префектура Фукуока).
• 2 березня — Тимчасовий український революційний комітет у Петрограді оприлюднив звернення на підтримку революційних подій в Україні.
• 2 березня — актом Джонса-Шафрота мешканцям Пуерто-Рико надано американське громадянство.
• 3 березня — зречення престолу російським царем Миколою ІІ Романовим на користь свого брата, Великого Князя Михаїла.
• 3-4 березня — у Києві створено Українську Центральну Раду.
• 4 березня — розпочалася друга каденція президента США Вудро Вільсона.
• 4 березня — Великий Князь Михаїл Олександрович відмовляється від претензій на російський царський престол, влада у Росії переходить до щойносформованого Тимчасового уряду на чолі з князем Львовим.
• 5 березня — на території України остаточно ліквідовані усі органи царської влади.
• 7 березня — обрано провід Центральної Ради (Голова — Михайло Грушевський, заступники — Крижанівський, Дорошенко, Антонович).
• 12 березня — у Петербурзі відбулася 20-тисячна українська маніфестація під національними прапорами.
• 13 березня — до Києва із заслання повернувся Михайло Грушевський; над будівлею Центральної Ради ухвалено підняти жовто-блакитний прапор.
• 14-16 березня — відбувся з’їзд кооператорів Київщини. Резолюцією з’їзду було проголошено курс на автономію України та організацію у селах сільських комітетів для забезпечення реалізації політики УЦР на місцях.
• 16 березня — у Києві відбулася велика маніфестація — День свята революції.
• 17 березня — зустріч у Петербурзі української делегації на чолі з О. Лотоцьким з Прем’єр-міністром Росії графом Львовим, ухвалення меморандуму з українськими вимогами: запровадження у державних установах України української мови та звільнення з полону галичан та буковинців.
• 19 березня — У Києві відбулося Свято Свободи — одна з найбільших національних маніфестацій в історії України.
• 26 березня — Перша світова війна: Перша битва у Газі — вояки Британської армії відступають, не зумівши розгорнути наступ та подолати опір 17-тисячної Турецької армії.
• 29 березня — за ініціативою Михайла Грушевського створено комісію по розробці статуту Академії Наук України.

Квітень[ред. | ред. код]

Президент США Вудро Вільсон повідомляє Конгресу про розірвання дипломатичних відносин із Німеччиною

• 2 квітня — Перша світова війна: президент США Вудро Вільсон надсилає у Конгрес подання про оголошення війни Німеччині.
• 3 квітня — Володимир Ленін повертається у Петроград з еміграції.
• 6 квітня — Перша світова війна: США оголосили війну Німеччині.
• 6-8 квітня — у Києві відбувся Всеукраїнський Національний Конгрес.
• 11 квітня — Перша світова війна: погіршуються відносини між Бразилією та Німеччиною.
• 25 квітня — Афонсо Коста у третій раз стає прем’єр-міністром Португалії.

Травень[ред. | ред. код]

• 2 травня — Перша світова війна: погано підготовлений наступ французів у Шампані призвів до бунту у французькій армії, однак він був придушений.
• 10 травня — Страйк друкарів у Києві.
• 13-21 травня — переговори української делегації з російським урядом у Петербурзі.
• 13 травня — троє дітей побачили образ Діви Марії у містечку Фатіма, Португалія.^{[значущість факту?]}
• 19 травня — відбувся візит О. Керенського до Києва.

Червень[ред. | ред. код]

• 4 червня — вручено перші Пулітцерівські премії.
• 5 червня — Перша світова війна: у США розпочалася мобілізація.
• 10 червня — проголошення Центральною Радою Першого Універсалу.
• 13 червня — Перша світова війна: Німеччина здійснила перше велике бомбардування Лондона (162-є вбиті, 432 — поранені).
• 15 червня — створено Генеральний Секретаріат Центральної Ради.

Липень[ред. | ред. код]

• 1 липня — масові заворушення у Китаї: одинадцятилітній Пу І оголошений імператором, однак через два тижні імператорське правління було скинуто і Китай знову оголосили республікою.
• 3 липня — проголошення Центральною Радою Другого Універсалу.
• 3-4 липня — Виступ полуботківців у Києві з метою проголошення незалежності України.
• 3—7 липня — Липневі дні 1917 року у Петрограді
• 6 липня — Перша світова війна: арабське ополчення на чолі з Лоуренсом Аравійським захоплює порт Акаба та вибиває з регіону Турецьке військо.
• 7 липня — Олександр Керенський став прем’єр-міністром російського Тимчасового уряду.
• 11-14 липня — відбувся Всеукраїнський робітничий з’їзд.
• 13 липня — Кайзер Вільгельм ІІ своїм указом звільнив Теобальда фон Бетмана-Гольвеґа з посади німецького канцлера.
• 14 липня — новим канцлером Німеччини назначено Георга Міхаеліса.
• 16 липня — ухвалено ІІ Універсал Української Центральної Ради. Цим актом проголошено взаємне визнання УЦР та Тимчасового уряду Російської республіки.
• 17 липня — у Великій Британії з титулів вилучені всі німецькі імена. Британський король Георг V опублікував звернення, де ствердив, що спадкоємці Британської королівської родини по чоловічій лінії — Саксен-Кобург-Готська династія носитимуть прізвище Віндзори.
• 17 липня — В Петрограді розстріляна мирна демонстрация робітників і солдатів.

Серпень[ред. | ред. код]

• 1 серпня — Перша світова війна: Папа Римський Бенедикт XV звернувся до правителів воюючих сторін із закликом про припинення військових дій.
• 4 серпня — опублікована Тимчасова інструкція Тимчасового Уряду, що обмежила компетенцію Генерального Секретаріату УЦР.
• 5 серпня — відбулося повстання німецьких матросів у Вільгельмсгафені.
• 9 серпня — Центральна Рада ухвалила рішення про скликання Всеукраїнських Установчих Зборів (Сойму).
• 18 серпня — Велика Пожежа у Салоніках (Греція) знищила 32 % міста, лишивши 70 тис. людей без даху над головою.
• 25-31 серпня — у Росії відбувся заколот Корнілова.

Вересень[ред. | ред. код]

• 1 вересня — Тимчасовий уряд проголосив Росію республікою.
• 8-14 вересня — у Києві відбувся З’їзд поневолених народів.

Жовтень[ред. | ред. код]

• Жовтень — Перша світова війна: німецький експедиційний корпус на чолі з генералом Паулем фон Летовим-Ворбеком зайняв територію Португальської Східної Африки.
• 15 жовтня — Перша світова війна: неподалік Парижа страчено Мату Харі.
• 24 жовтня — Перша світова війна: розпочалася битва під Капоретто між військами Австро-Угорщини та Італії.
• 25 жовтня — у Петрограді відбувся Жовтневий переворот.
• 26-28 жовтня — відбулися більшовицькі перевороти у Вінниці, Білій Церкві, Луцьку, Проскурові та Рівному.
• 26 жовтня — Перша світова війна: Бразилія проголосила стан війни з Німеччиною.
• 29-30 жовтня — спроба більшовицького перевороту у Києві: після нечисленних вуличних боїв більшовики розбиті.

Британський танк часів І світової війни

Листопад[ред. | ред. код]

• Листопад — Військо Донське (Донська Республіка) оголосило незалежність від Радянської Росії.
• 2 листопада — оприлюднена Декларація Бальфура.
• 7 листопада — проголошення Центральною Радою Третього Універсалу, за яким Україна стає республікою.
• 9 листопада — Перша світова війна: німецька та австро-угорська армії отримують переконливу перемогу над італійцями у битві під Капоретто.
• 15 листопада — Фінляндія оголошує про розірвання особистої унії з Росією.
• 16 листопада — Перша світова війна: британські війська окуповують палестинські міста Тель-Авів та Яффу.
• 16 листопада — Жорж Клемансо стає прем’єр-міністром Франції.
• 20 листопада — 6 грудня — Перша світова війна: битва під Камбре — британські війська вперше застосували великі танкові з’єднання.
• 29 листопада — повсталі шахтарі Ростова проголошують утворення Донської Радянської Республіки, що проіснувала два тижні.

Грудень[ред. | ред. код]

• 2 грудня — Перша світова війна: у Брест-Литовську укладено перемир’я між Радянською Росією та Німеччиною.
• 4 грудня — ультиматум Раднаркому РСФРР Ценральній Раді з вимогою допустити в Україну більшовицькі військові частини.
• 5 грудня — Центральна Рада відхилила ультиматум Радянської Росії, Росія оголосила війну УНР.
• 5 грудня — у Португалії відбувся державний переворот на чолі з Сідоніо Паісом.
• 6 грудня — В Гельсінкі Фінський парламент проголосив незалежність Фінляндії від Росії.
• 7 грудня — Перша світова війна: США оголосили війну Австро-Угорській імперії.
• 8 грудня — внаслідок державного перевороту 5 грудня 1917 року, португальський прем’єр-міністр Афонсо Коста полишає країну та виїжджає до Франції; Сідоніо Паіс очолює владу.
• 11-12 грудня — Перша українсько-радянська війна: після невдалої спроби у Києві, більшовики збирають альтернативний Всеукраїнський з’їзд Рад у Харкові, де проголошують Радянську Українську Народну Республіку.
• 11 грудня — Перша світова війна: британський експедиційний корпус у Палестині захоплює Єрусалим та вибиває з регіону турецькі війська.
• середина грудня — Перша українсько-радянська війна: початок активних бойових дій з боку Росії.
• середина грудня — визнання УНР Французькою республікою та Великою Британією.
• кінець грудня — Перша українсько-радянська війна: захоплення більшовиками Катеринослава, Лубнів та Полтави.

Події у розвитку[ред. | ред. код]

• Перша світова війна (1914—1918)
• Етнічні чистки в Османській імперії:
  • Геноцид ассирійців (1914—1922)
  • Геноцид вірмен (1915—1918)
  • Геноцид понтійських греків (1916—1923)

Аварії й катастрофи[ред. | ред. код]

• 14 січня — Японський броненосний крейсер Цукуба (Tsukuba) затонув біля Йокосуки (Yokosuka) після вибуху носових льохів. Загинуло 200 чоловік.
• 21 січня — потужний землетрус на острові Балі (Індонезія) забрав 15 тис. життів.
• 25 січня — Британський крейсер Лаурентік (HMS Laurentic) підірвався на німецькій міні в Ірландському морі. Загинуло 350 чоловік.
• 21 лютого — Британський пароплав Менді (SS Mendi) затонув після зіткнення в тумані з пароплавом Дарро (SS Darro). Загинуло 646 чоловік.
• 9 липня — Британський лінійний корабель Авангард (HMS Vanguard) затонув біля Скапа-Флоу після вибуху льохів боєзапасу. Загинуло 677 чоловік.
• 30 липня — землетрус у Китаї силою у 6,5 балів за шкалою Ріхтера забрав майже 2 тис. життів.
• 6 грудня — Вибух у Галіфаксі — французький вантажний корабель Монблан (Mont Blanc) з вантажем боєприпасів, у результаті зіткнення, вибухнув у гавані Галіфакса (провінція Нова Шотландія, Канада), спричиняючи вибух, що до ядерного бомбардування Хіросіми вважався найбільшим в історії вибухом з антропогенним чинником. Загинуло 1635 чоловік.

Дивись також Категорія:Народились 1917

• 25 січня — Пригожин Ілля Романович, бельгійський фізико-хімік російського походження
• 11 лютого — Сідні Шелдон, американський письменник
• 11 лютого — Джузеппе Де Сантіс, італійський кінорежисер
• 25 лютого — Ентоні Берджес, англійський письменник
• 10 квітня — Роберт Бернс Вудворд, американський хімік
• 1 травня — Хитрук Федір Савелійович, російський мультиплікатор
• 3 травня — Киро Глигоров, перший президент Північної Македонії
• 23 травня — Едвард Лоренц, американський математик і метеоролог, один із твореців теорії хаосу.
• 29 травня — Джон Фіцджеральд Кеннеді, 35-й президент США (1961—1963 рр.)
• 16 червня — Ірвінг Пенн, американський фотограф
• 30 червня — Сьюзен Гейворд, акторка
• 12 липня — Ендрю Ваєт, американський художник
• 27 липня — Бурвіль, французький комедійний кіноактор
• 6 серпня — Роберт Мітчем, американський кіноактор
• 18 серпня — Бородай Василь Захарович, Народний художник України.
• 21 серпня — Леонід Гурвич, американський економіст, Нобелівський лауреат 2007 року.
• 22 серпня — Джон Лі Хукер (John Lee Hooker), американський джазовий музикант, піаніст, співак
• 7 вересня — Джон Воркап Корнфорт, австралійський хімік-органік, Нобелівська премія з хімії (1975)
• 11 вересня — Фердинанд Маркос, президент Філіппін (1966—1986 рр.)
• 30 вересня — Любимов Юрій Петрович, російський театральний режисер
• 10 жовтня — Телоніус Монк, американський композитор, джазовий музикант
• 20 жовтня — Жан-П’єр Мельвіль, французький режисер, сценарист, продюсер, актор
• 21 жовтня — Діззі Гіллеспі, американський джазовий музикант
• 7 листопада — Шестопал Матвій Михайлович, український журналіст, публіцист, науковець, кандидат філологічних наук, декан факультету журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка у 1955—1957 роках. Репресований в роки СРСР за звинуваченням в українському буржуазному націоналізмі.
• 19 листопада — Індіра Ганді, прем’єр-міністр Індії (1966—1977, 1980—1984)
• 16 грудня — Артур Чарльз Кларк, англійський письменник-фантаст
• 20 грудня — Гонсало Рохас, чилійський поет
• 21 грудня — Генріх Белль, німецький письменник

Дивись також Категорія:Померли 1917

• 23 лютого — Жан Гастон Дарбу, французький математик.
• 8 березня — Граф Фердинанд фон Цеппелін (Graf Ferdinand von Zeppelin), німецький офіцер, конструктор (* 1838).
• 26 вересня — Едґар Деґа, французький художник, графік та скульптор, імпресіоніст (* 1834).
• 3 серпня — Фердинанд Георг Фробеніус, німецький математик
• 15 жовтня — Мата Харі (Mata Hari), нідерландська тацюристка і шпигун (* 1876).
• 15 листопада — Еміль Дюркгейм, соціолог (* 1858).
• 17 листопада — Огюст Роден, французький скульптор (* 1840).

• з фізики: Чарльз Ґловер Баркла «за відкриття характеристичного рентгенівського випромінювання елементів».
• з хімії: не присуджувалися
• з медицини та фізіології: не присуджувалися
• з літератури: Карл Адольф Ґйеллеруп, Генрік Понтопідан
• премія миру: Міжнародний комітет Червоного Хреста

• 1917 у авіації
• 1917 в кіно

Tetyana Yablonska / Тетяна Яблонська

– born 1917 in Smolensk, Russian Federation, died in 2005 in Kyiv, Ukraine – the Soviet-Ukraine female artist, painter. Studied in the studio of Fedir Krychevskyi at the Faculty of Painting of the Kyiv Art Institute (currently, the National Academy of Fine Arts and Architecture). During 1947-1973 she was a professor at the Kyiv State Art Institute. Yablonska is a holder of many Soviet and Ukrainian state awards, in particular 1998 she was awarded the National Taras Shevchenko Prize of Ukraine, and in 2001 – the title of Ukraine’s Hero. In 1956, her painting “Bread” (1949) dedicated to the women’s labor of the Ukrainian peasants, was displayed, among other works, at the Venice Biennale inside the Soviet pavilion. In the 1960s, she produced a series of paintings that were inspired by folk art. Most of her works are stored within the museum collections of the Russian Federation and Ukraine.

About myself

Everyone wonders why in the 1960s I suddenly and steeply turned to the left, to the ethnographic decorativeness, and now returned back to the “traditional” painting? Why did I move back and forth? That’s what I think about it.

Before the war, while studying at the Institute, I worked long and hard on painting. Just painting. I began to fully comprehend the meaning of a tone and the integrity of a living painting surface, the materiality of color, as well as the transmission of color and space environment. In one word, I began to master the rich arsenal of the painting language. The war prevented me from establishing my positions in painting. More than a three-year break rapidly pushed me back. All the subtleties of sensing a painting were lost. One should have worked hard and close on life-painting again in order to revive this forgotten sensing, but at that time I could not deal with this any more. With the studies. Post-war uplifting, youthfulness, self-confidence, large number of plans. One painting went after another. One success after another.

However, in some of my works, I gradually began to restore the forgotten feeling of sensing a painting. Mostly in my painting Before the Start1. It was through painting, through paint, that I wanted to convey the freshness of clean winter air and the radiance of young faces. I remember that I wanted the entire canvas to achieve the effect of a delicately velvet surface, so that the feeling from observing it would resemble the feeling from touching a frosted and cold-fresh young girl’s cheek subtly covered with a light fluff. It was the same feeling forgotten during the war about the pictorial unity, pictorial materiality which I aspired to achieve in the Institute’s settings. This feeling was still timid and subconscious. It was backed neither by an opinion, nor by artistic experience.

The painting Before the Start, as they usually say, caused a stir at one of the post-war all-Soviet exhibitions. It was even nominated to receive a state award. I was already approached by reporters and photographers. The official announcement was about to be issued. It seems like everything was confirmed. And, out of a sudden, there was a 180-degree U-turn: resolution on Zvezda and Leningrad journals, Muradeli opera. Zhdanov’s letter, a strike on “formalism”. Devastating strike that shook even the strongest heads, not mentioning mine. It shook even the mighty man Deineka, even Serhii Herasymov, even Favorskyi. Not to mention me – a very young woman who has just embarked on an independent journey? I was not completely shaken off my path, I was still holding!

The painting Before the Start was removed from the frames, for a long time it laid around in the basements of the Ukraine’s Museum of Art. So, instead of the award, the painting enjoyed some abusive epithets. Something along the lines of “relapse of formalism or impressionism” and so on. It was funny, but still a fact. And all my paintings and sketches – them too. “Talented, but…” These “buts” were everywhere.

Serhii Hryhoriev who previously said: “We, the left…” turned to the right precisely 180 degrees. The “witch hunt” was launched in the Institute. At the department, my paintings as well as the ones of Oleksii Oleksiyovych Shovkunenko were heavily criticized for their impressionism. Disgust. Students could not even be referred to impressionism. And how Helman got some! For showing the students a wonderful book about Rodin! Not about Bourdellel, or at least Maillol, but about Rodin! A new concept emerged called “foot landscape” which means a naturalistic depiction of all the landscape’s smallest details in the foreground. It is unbelievable that it all happened! It is a pity that no one kept a diary!

This all worked, of course. Like it or not, but this was the Stalinist era. But I was not completely scared. I was saved by my love for life and passion for it.

(…)

And the “thaw” kicked off. The cult of personality got debunked. The revival of art began. I felt like a dead end with my paintings on the “children’s theme”. I felt the need for active artwork. Zakarpattia and its highly interesting painting school helped. How fresh were the artworks of Erdeli, Kotska, Manailo, Sholtes, Hliuk, Bokshai!

(…)

The fascination of the national form in art began. All-out. Lubok painting emerged, all sorts of folk pictures, folk art of all kinds, paper flowers and more. Enthusiastically I believed that I had finally found a real reference point.

Back then, there were a lot of debates about “self-expression” and about the search for an “I”. And it seemed to me that I would ultimately say “my word”.

(…)

At the same time, a general fascination with monumental art took up. It was seriously discussed that the easel painting was dying. Generalizing images only, the synthesis of feelings and thoughts only, generalizing forms and stylization. Alongside others, Zadorozhny’s painting On the Site of Past Battles appeared. In my search, I also tried to express general opinions, to find big and spacious images. And all these would have been good, because in fact it was good, but I reached the point of artificial stylization.

(…)

Now about the return to roots. About picturesqueness. About what I lost as if forever. Already in the early 70s it was necessary to prepare Haiusha to enter the Art Institute. I did not want to send her to art school, so I decided to teach her myself. Olia said that I had no right to teach her painting. Because I do not understand it. This, of course, resented me deeply. How come? What is this audacity on her part? From elsewhere, I hear the exact opposite. The praise for my decorative works from “frontline artists” had not yet gone off. And praise is always pleasing, even if you are disappointed in these works – as a weak person. So, in the eyes of most, I am “one of the most talented painters”, and in the viewpoint of my own daughter – “I do not understand anything in painting. ” Pure scandals and disagreements.

But one summer, alongside with Olia, I did sketches in Sedniv and noticed a huge difference in approaching them. My sketches came out very fast, skillful and empty. Somehow illusory and decorative. Olia, on the other hand, worked very hard on each sketch. Her color was always extremely material, and at the same time it remained a color, a paint. The surface of the canvas was filled with intense vibration. In addition, the color was characterized by a deep tone, and density. I felt a huge difference between her strong, material and, at the same time, colorful and thick works, and those of mine which were frivolous, empty, painted over. There were torments, tears, despair. Olia explained and scolded. And so I suddenly began to see wider. Long-forgotten feelings of living, material, beautiful painting started to appear. This was when the paint suddenly began to turn into precious flesh, yet still remaining a paint that actively played on the canvas. This feeling did not pop up every time, but now – more often. I was waiting for it to come, I pursued it and it arrived.

There is nothing better than this feeling. It is hard to describe. However, it is real. This is a precious painting skill. And it is a pity that I lost it a long time ago, 20-30 years ago. During the best, the most active years of my life. Now it seems to me that all my paintings would have been much better and more valuable, if they were painted for real. Only true painting can give a real value to a painted artwork.

If I had not forgotten, had not lost this feeling, then, perhaps, all my decorative and ethnographic works would have been more meaningful and authentic. And, quite possibly, I would not have reached them, and all my artistic path would have developed differently.

The text was edited by the curator Kateryna Iakovlenko (2022).

1Images: Tetyana Yablonska, Before the start, Courtesy of the artist.

— народилась у 1917 році у Смоленську, Росія, померла у 2005 році у Києві, Україна. Українська радянська художниця, живописець. Вчилась у майстерні Федора Кричевського на факультеті живопису Київського художнього інституту (нині Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури). Протягом 1947-1973 років професорувала у Київському державному художньому інституті. Яблонська — володарка багатьох радянських та українських державних премій, зокрема у 1998 році отримала Національну премію України імені Тараса Шевченка, а у 2001 — звання Герой України. У 1956 році її картина “Хліб” (1949), присвячена жіночій праці українських селянок, серед інших була представлена на Венеційській бієнале у радянському павільйоні. У 1960-ті роки створила цикл картин, у яких надихалась народною творчістю. Найбільше її творів зберігається у музеях Російської Федерації та України.

Про себе

Всіх дивує, чому в шістдесяті роки я раптом круто звернула вліво, до етнографічної декоративності, а тепер знов повернулась до “традиційного” живопису? Чому мене так мотало? Ось що я про це думаю.  

До війни, під час навчання в інституті, я багато та серйозно працювала над живописом. Саме над живописом. Починала насправді розуміти значення тону та цілісність живої живописної поверхні, матеріальність кольору та передачу кольоро-повітряного середовища. Тобто, починала опановувати багатий арсенал живописної мови. Війна завадила мені закріпитись в цьому. Більш ніж трьохрічна перерва в роботі різко відкинула назад. Всі тонкощі саме живописних відчуттів були втрачені. Тут варто було б знов довго й уважно працювати з натури, щоб відновити ці забуті відчуття, але було вже не до того. Вже не до навчання. Післявоєнний підйом духу, молодість, впевненість в собі, велика кількість задумів. Пішли картина за картиною. Успіх за успіхом.

Щоправда, у деяких своїх роботах я потроху почала відновлювати забуте відчуття живописності. Найбільше — у картині  Перед стартом1. Свіжість чистого зимового повітря, сяяння молодих облич мені хотілось передати саме через живопис, через фарбу. Пам’ятаю, хотілося добитись оксамитово-ніжної поверхні всього полотна, щоб відчуття від нього було схожим на відчуття від вкритої легким пушком, свіжої на морозі матової щоки молодої дівчини. Було все те ж забуте під час війни почуття живописної єдності, живописної матеріальності, якого я прагнула досягти в інститутських постановках. Це почуття було ще несміливим, підсвідомим, воно не було підкріплено ані переконанням, ані творчим досвідом.

Картина Перед стартом, як кажуть, “прозвучала” на одній з повоєнних всесоюзних виставок. Вона навіть була висунута на здобуття державної премії. До мене вже приходили репортери й фотографи. Ось-ось повинна була вийти постанова. Вже, ніби-то, все було вирішено. І, раптом, поворот на 180 градусів – постанова про журнали “Звезда” та “Ленинград”, про оперу Мураделі. Лист Жданова. Удар по “формалізму”. Нищівний удар, від якого і міцніші голови захиталися, не те що моя. Захитався навіть богатир Дейнека, навіть Сергій Герасимов, навіть Фаворський. А що казати про мене – зовсім молоду жінку, яка щойно стала на самостійний шлях? Я ще не повністю збилась зі шляху, я все-ж трималась! 

Картину Перед стартом зняли з підрамника, і вона тривалий час валялась в підвалах музею українського мистецтва. І, замість премії, картина отримала якісь лайливі епітети. Якісь “рецидиви формалізму, імпресіонізму”, і так далі. Смішно, але факт. І всі мої картини, і етюди – теж. “Хоча талановито, але…”. І скрізь ці “але”.

Сергій Григор’єв, який раніше говорив: “Ми, ліві…”, повернув праворуч теж рівно на 180 градусів. В інституті почалось “гоніння за відьмами”. Наші з Олексієм Олексійовичем Шовкуненком живописні постановки різко засуджувались на кафедрі теж за імпресіонізм. Жах. Не можна було й натякнути студентам про імпресіоністів. Як перепало Гельману за те, що він показав студентам чудову книгу про Родена! Не про Бурделя або хоча б Майоля, а про Родена! Виникло нове поняття “підножний пейзаж”, що означає натуралістичне, до найменшої дрібниці виписування всіх деталей в пейзажі на першому плані. Не віриться, що все це було! Шкода, що не вели щоденників!

Все це, звичайно, діяло. Як не крути, а сталінська епоха. Але ж я була ще не до кінця наляканою. Мене рятували любов до життя та захопленість ним. 

(…)

А тут почалась “відлига”. Розвінчали культ особистості. Почалось пожвавлення в мистецтві. Відчула і я глухий кут в своїх картинках на “дитячу тематику”. Відчула і я потребу в активній творчості. Допомогло Закарпаття, його надзвичайно цікава школа живопису. Як свіжо сприймались у нас роботи Ерделі, Коцки, Манайла, Шолтеса, Глюка, Бокшая! 

(…)

Почалось захоплення національною формою у мистецтві. Повальне. Виплив лубок, всілякі народні картинки, народне мистецтво всіх видів, паперові квіти та інше. Я із захватом вірила в те, що знайшла, нарешті, справжню точку опори. 

У той час багато було розмов про “самовираження”, про пошуки свого “я”, і мені здавалось, що і я, зрештою, скажу “своє слово”. 

(…)

Тоді ж розпочалось загальне захоплення монументальним мистецтвом. Серйозно говорили про те, що станкова картина помирає. Лише узагальнюючі образи, лише синтез почуттів та думок, узагальнюючі форми, стилізація. З’явилась картина Задорожного На місці минулих боїв та інші. І я в своїх пошуках також намагалась висловити загальні думки, знайти великі, ємні образи. Все це було б добре, адже за суттю воно і є добре, але у мене це дійшло до штучної стилізації. 

(…)

Тепер про повернення до джерел. Про живописність. Про те, що втратила, ніби, назавжди. Вже на початку 70-х років треба було вчити Гаюшу для вступу до художнього інституту. Віддавати її до художньої школи я не хотіла – вирішила вчити сама. Оля казала, що я не в праві вчити її живопису. Оскільки я на ньому не розуміюся. Мене це, звичайно, вкрай обурювало. Як це так? Що це за нахабство з її боку? Скрізь я чую цілком протилежне. Ще не утихнули похвали моїм декоративним роботам від “передових художників”. А похвали завжди приємні, навіть якщо ти в цих роботах і розчаровуєшся – людина слабка. Отже, в очах більшості я – “одна з найталановитіших живописців”, а на думку власної доньки – “нічого в живописі не розумію”. Скандали і сварки.

Але якось влітку я поряд з Олею писала в Седневі етюди й побачила колосальну різницю в підході до них. У мене все виходило дуже швидко, спритно й порожньо. Якось ілюзорно-декоративно. Оля, навпаки, працювала над кожним етюдом дуже напружено. Колір у неї був завжди вкрай матеріальним, і одночасно залишався кольором, фарбою. Поверхня полотна була наповнена напруженою вібрацією. Крім того, колір відрізнявся глибоким тоном, густиною. Я відчула величезну різницю між її міцними, матеріальними і, водночас, кольоровими, вагомими роботами та моїми – легковажними, порожніми, зафарбованими. Почалися муки, сльози, зневіра у своїх силах. Оля пояснювала, сварила. І ось я стала, раптом, прозрівати. Почали виникати давно забуті відчуття живого, матеріального, красивого живопису, коли раптом фарба починає перетворюватись на дорогоцінну плоть, залишаючись все одно фарбою, що активно грає на полотні. Це відчуття виникало не кожного разу, але все частіше. Я на нього чекала, добивалась, і воно приходило. 

Нема нічого кращого за це відчуття. Це важко описати. Проте це – справжнє. Це дорогоцінний живопис. І як шкода, що я давно його втратила, років 20-30 тому. У найкращі, найактивніші роки свого життя. Зараз мені здається: наскільки кращими, повноціннішими були б всі мої картини, якби вони були по-справжньому написаними. Лише справжній живопис може дати живописному творові дійсну цінність. 

Якби я не забувала, не втрачала цього відчуття, то, можливо, і всі мої декоративно-етнографічні твори були б більш вагомими й справжніми. А, цілком імовірно, я б до них і не прийшла, і вся творчість розвивалась би якось інакше.

Текст опрацьований кураторкою Катериною Яковленко (2022).

1Зображення: Тетяна Яблонська, Перед стартом, Надано художницею.

Яблонская Татьяна – Украинская художественная библиотека

1917–2005

Татьяна Яблонская

Татьяна Яблонская имеет многочисленные премии и почетные звания. Поразительная непохожесть таких полотен, как «Мешковина» (1949), «Безымянные высоты» (1969), «Вечер в старой Флоренции» (1973) свидетельствует о постоянном художественном поиске, стремлении передать собственное ощущение времени. Искусство Яблонской часто вызывало споры и горячие критические дискуссии. Она удивительно способна каждый раз менять свой стиль и проявляться в новом качестве. Она может работать одновременно в разных жанрах, разных техниках, даже в разных видах искусства. Тем не менее, она никогда не казалась и никогда не была экстравагантной пионеркой. Ее необыкновенная чуткость ко всему новому и перспективному, к тому, что ищет выход, готовое вылиться в новые образы или новые пластические формы, неизменно привлекала на ее сторону молодых художников. Опыт, мастерство Яблонской, ее лекции и эссе – это настоящая школа искусства. Поучительна ее художественная эволюция. В пятидесятые годы она была известна как художница, доминирующей темой которой были радость и счастье жизни. Это имело некоторое обоснование. Мать троих детей, она с любовью изображала гармонию ребенка и окружающего мира, красоту природы, очарование беззаботной юности, создав большое количество небольших жанровых картин. Но в то же время она развивала задатки мастера масштабной живописи, эпических, монументальных образов.

В шестидесятые годы Яблонская пишет в основном огромные монументальные полотна. Один из лучших — «Безымянные высоты» (1969). Его жанр можно назвать «героическим пейзажем».

С упоением работала над серией красочных, характерно национальных картин, на украинские мотивы. Серия имела успех, а отдельные картины получили широкую известность, поскольку автор продемонстрировала глубокие знания народного быта и народного творчества. Однако наивные произведения народных мастеров привлекали ее не только своим праздничным буйством красок или веселой жизненностью, родственной ее собственному темпераменту и мировоззрению. Говоря о народном творчестве, Яблонская поясняет: «Меня как художницу привлекает их простая и здравая философия жизни, их бескомпромиссное отношение к жизни и долгу, их вековая мудрость».

Начало семидесятых ознаменовало новый этап в творчестве Яблонской. Изучая внутренний мир своих современников, она находит в нем созвучие светлым и чистым образам старых итальянских мастеров. Даже цветовая гамма ее картин сохраняет отражение, так сказать, искусства кватроченто. Они проявляют внимание к деталям, к красоте предметного мира, но лишены натурализма. Примером этого является ее известный автопортрет под названием «Вечер в старой Флоренции».

Последнее десятилетие застает Яблонскую в исследованиях гармонии человека и мира. Человека и природу в ее картинах объединяет чувство благоговения перед всем живым. В пейзажах, написанных в конце семидесятых, она концентрируется на проблемах художественной среды. Ее маленькие полотна наполнены задумчивой красотой.

Искусство Татьяны Яблонской, посвященное разным сторонам жизни, разным человеческим проблемам; он всегда остается откровенным, искренним, открытым миру и людям.

‘Наследие Украины под прямым ударом’: почему Россия грабит музеи страны | Арт

Когда началось вторжение России в Украину, директор историко-краеведческого музея в Мелитополе на юго-востоке страны Лейла Ибрагимова организовала сокрытие клада золотых артефактов древней Скифии. Всего через несколько недель ее похитили и допросили российские военные. Они требовали знать, где скифское золото; она отказалась сотрудничать. Впоследствии куратора музея Галину Андреевну Кучер под дулом пистолета доставили в музей и попросили показать российскому «эксперту» и агентам, где находится золото. Она также отказалась найти коллекцию. Позже Кучер была похищена из своего дома 30 апреля, и ее местонахождение остается неизвестным.

Согласно сообщению о краже в New York Times, российские войска в конце концов нашли золотой клад, датируемый четвертым веком до нашей эры, запертым в подвале музея. Предметы были доставлены в Донецк, в подконтрольный России регион Донбасса, для «безопасности», а недавно назначенный марионеточный директор музея Евгений Горлачев заявил, что золотые артефакты предназначены не только для украинцев, но и «представляют большую культурную ценность для всего мира». бывшего Советского Союза». Его тщательно подобранные слова были призваны стереть украинское наследие коллекции и заменить его советским, предполагающим, что Украина вернулась в сферу влияния и контроля России.

Зал в музее русского художника Архипа Куинджи, разрушенный после обстрела пророссийскими сепаратистами Мариуполя. Фотография: AP

На сегодняшний день российские войска разрушили или серьезно повредили 250 музеев и учреждений в Украине. 25 картин украинской народной художницы Марии Примаченко сгорели после попадания ракеты в историко-краеведческий музей в Иванкове. Музей Архипа Куинджи в осажденном городе Мариуполь сильно пострадал в результате авиаудара, в результате которого картины остались незащищенными от непогоды, висящими на стенах среди груд щебня. Лаборатория мониторинга культурного наследия, управляемая Музеем естественной истории Вирджинии совместно со Смитсоновским институтом, уже зарегистрировала более 110 памятников, разрушенных российским оружием. Но помимо уничтожения музеев и галерей, российские войска обвиняются в краже около 2000 произведений искусства. Помимо кражи скифского золота в Мелитополе, в Мариуполе были вывезены рукописный свиток Торы и ценное Евангелие, напечатанное в Венеции в 1811 году.

Путин считает скифское золото центральным элементом культурной идентичности Украины – вот почему он хочет заявить права на него для России

Авторитарные лидеры, использующие искусство как средство для переписывания национальной культурной истории и продвижения своих интересов, не являются чем-то новым: в 1937 году Гитлер конфисковал 17 000 произведений искусства из более чем 100 немецких музеев менее чем за месяц. Некоторые из них были показаны на его выставке «Дегенеративное искусство», но многие были уничтожены или «потеряны». Наполеон отправил в Париж на телегах шедевры со всей Европы: классические скульптуры Аполлон Бельведерский и Лаокоон из Италии; Рубенса «Снятие с креста из Бельгии». Но эти последние кражи соответствуют попыткам Путина стереть независимую историю Украины и продвигать свою собственную экспансионистскую модель новой Российской империи.

Очевидно, что Путин считает скифское золото особенно важным элементом культурной самобытности и независимости Украины. Он не в первый раз пытается претендовать на это для России. В 2014 году образцы скифского золота были переданы в аренду музею Алларда Пирсона в Амстердаме. Четыре украинских музея, выдавших кредиты, находились в Крыму. Когда Путин вторгся в Крым и аннексировал его, он настаивал на том, чтобы Нидерланды отправили золото обратно. Последовала затяжная судебная тяжба, и только в октябре 2021 года судья наконец постановил, что произведения категорически принадлежат Государственному музейному фонду Украины, а не подконтрольным России крымским музеям (работы остаются в хранилищах голландского музея).

Мариупольский краеведческий музей, сгоревший после обстрела пророссийскими сепаратистами. Фото: АП

При рассмотрении картин, насильно вывезенных из Мариуполя, вырисовывается четкая закономерность. Эти работы были выбраны, чтобы подорвать национальную идентичность Украины. Картины западноевропейских художников, например, не попали в поле зрения. Вместо этого украдены работы украинско-российских художников. Возьмите художника-мариниста XIX века Ивана Айвазовского. Родившийся в Феодосии, крымском порту, он был ведущим художником-романтиком, который рисовал бурное море, золотые закаты и бросаемые штормом корабли. Чуть моложе Архип Куинджи, еще один, чьи работы были изъяты, родился в Мариуполе. Его картины — затишье перед бурей Айвазовского: пейзажи гармоничного спокойствия. Оба художника работали в регионах, которые сейчас находятся на территории современной Украины и России, и обе страны считают художников своими. Другие украденные работы принадлежат Татьяне Яблонской (19 лет).17–2005), политически активный украинский художник, родившийся в Смоленске, Россия, и Николай Глущенко (1901–1977), который с раннего возраста жил в Донецке, но также родился в России. Похоже, Россия думает так: если она захватит такие картины украинско-российских художников, то оспариваемая территория, которую они когда-то называли домом, последует за ней.

Однако надежда есть. Стойкость, которую Украина демонстрирует в войне, отражается в ответе страны на это параллельное нападение на ее культуру.