Вислови франка про виховне значення фольклору: Вислови Франка — Dovidka.biz.ua

МК ЗШ І-ІІІ ст. c.В.Митник

.Народився в сім’ї сільського коваля. Вчився у початковій школі в с. Ясениця-Сильна, потім у нормальній школі та гімназії в Дрогобичі. У 1875 р. вступив на філософський факультет Львівського університету. Через політичні переслідування й матеріальні нестатки змушений був залишити його. В 1891 р. екстерном закінчив Чернівецький університет. 1893 р. у Відні захистив докторську дисертацію. Але у посаді професора Львівського університету йому відмовили.

Ще в дитинстві Іван Франко втратив батьків і зазнав тяжкої сирітської долі. Жорстоке поводження деяких учителів з селянськими дітьми зародило в ньому паростки бунту проти будь-якого насильства. Згодом він описав ці знущання в оповіданні «Отець гуморист». У гімназії Іван Франко зачитувався «Кобзарем» і скоро вивчив його напам’ять.

Захоплювався також творами Марка Вовчка і Панаса Мирного. Вже в гімназії Іван Франко почав збирати народні пісні, писати вірші й прозу. Почав друкуватися в 1874 р. Усього написав більше п’яти тисяч творів. Іван Франко залишив величезну творчу спадщину з питань літературознавства, філософії, політики, економіки, а також понад сто наукових, публіцистичних та художніх творів на теми виховання дітей і молоді. Писав українською, російською, польською, німецькою мовами.

Іван Франко звертався до питань освіти, тому що розумів її роль у формуванні особистості. Австро-Угорська монархія за «Політичним шкільним законом» 1805 р. спрямовувала початкові школи Галичини на виховання доброчесних християн. Вона не прагнула розвивати в дітей селян нахил до вченості, бо їй потрібно було багато робочих рук. Закон ставив завдання виховувати з учнів досвідчених і працьовитих ремісників, які були б покірними підданими австро-угорського монарха. У школах вивчали християнську науку, сільськогосподарську справу, діти мали знати свої обов’язки перед монархом, попом чи начальником, бути морально готовими вірно і по-геройськи, чесно служити у війську і, нарешті, вміти писати, читати, рахувати.

В своїх творах Іван Франко гнівно засуджував соціальну і національну дискримінацію в галузі освіти і виховання, відірваність навчання від життя, догматизм, релігійне одурманювання, муштру та фізичні покарання учнів.

Обстоюючи демократичну школу, Іван Франко часто виступав перед робітниками, селянами і вчителями з критикою реакційної політики в галузі освіти. Для популяризації розробленої ним соціалістичної програми народної освіти і школи Іван Франко видав брошуру «Чого хоче Галицька робітнича громада?», в якій, зокрема, зазначав: «Науку подають в теперішніх школах не для того, щоб образовувати й навчити робітника потрібному і людському знанню, але тільки на те, щоб виховати з нього підданого, щоб виховати в нього покірність теперішнім несправедливім порядкам і утвердити його в темності». У працях «Катехізис економічного соціалізму», «Мислі об еволюції в історії людськості», «Чого вимагаємо» та інших Іван Франко пояснював, що тяжкий стан народної освіти в капіталістичному суспільстві є прямим результатом економічного рабства трудящих і реакційної політики буржуазії та поміщиків, які чинять перешкоди на шляху культурного розвитку народу. Діти трударів не мають змоги здобувати освіту, бо змушені працювати на фабриках і в поміщицьких господарствах.

У ряді творів письменник правдиво змалював тяжке життя підлітків, навів численні факти жорстокої експлуатації дитячої праці в різних галузях капіталістичного виробництва. У статті «Великі діяння пана Бобжинського» йдеться про іншу важливу перешкоду на шляху освіти народних мас — антидемократичність системи виховання. Іван Франко викривав реакційну сутність урядових розпоряджень про обмеження прийому до гімназій дітей селян і робітників, про підвищення платні за навчання в середніх школах («Справа Гауча на російсько-галицькій основі», «Педагогічні невігласи»). Ці розпорядження мали на меті одне — «утруднення доступу в гімназії для дітей бідних». Гнівно писав Іван Франко про поширення реакціонерами теорії «біологічної неповноцінності» трудящих і «лінощів народу». У статті «Освіта народу в Галичині» він підкреслював, що саме уряд боїться поширення знань серед народних мас, бо шляхта помітила: «селянин, однаково поляк він чи українець, як тільки в деякій мірі зрозуміє своє становище, зразу ж стає ворогом поміщицького господарства». Критикуючи політику національної дискримінації українського населення в галузі освіти, письменник показував, як уряд гальмував створення шкіл з українською мовою навчання. Українська була непрестижною, вважалася мовою селян.

З другої половини 70-х років XIX ст. і до кінця своїх днів Іван Франко дуже активно популяризував найкращі твори слов’янських і зарубіжних письменників, перекладаючи на українську багато творів з інших мов. Він збирав і глибоко вивчав народну творчість. За тритомну працю «Студії над українськими народними піснями» Російська академія наук присудила йому премію (посмертно, 1916).

Велику увагу приділяв Іван Франко розвиткові української літературної мови та діалектів. Вважав, що українська літературна мова, яка живиться і розвивається за рахунок народних говорів, повинна бути єдиною. Як вчений дав цінні рекомендації щодо запровадження правопису на фонетичному принципі. У 1892 р. крайова шкільна рада погодилась на впровадження запропонованого Іваном Франком правопису.

Своїми художніми творами і теоретичними працями Іван Франко сприяв удосконаленню й уніфікації української літературної мови. Він дав сучасне тлумачення поняття «науковий термін» і фактично став основоположником науково-публіцистичних стилів української мови. Цим питанням присвячені публікації «Говоримо на вовка — скажімо і за вовка» (1891), «Етимологія і фонетика в южноруській літературі» (1894), «Літературна мова і діалекти» (1907).

Івана Франка цікавили питання етнографії. Він вивчав культуру і побут селян і робітників Галичини. З 1898 р. керував Етнографічною комісією при Науковому товаристві ім. Т. Г. Шевченка і брав участь у редагуванні «Етнографічного збірника», в якому було опубліковано багато його статей з фольклору та етнографії.

Іван Франко писав цікаві праці про українські поселення, житло, сім’ю, одяг, харчування, народне образотворче мистецтво, вірування.

народний театр. Підтримував дружні зв’язки з багатьма російськими, українськими, польськими та іншими вченими — етнографами.

Обстоюючи прагнення трудящих до знань та науки, Іван Франко зазначав, що стара школа зовсім не задовольняла вимог часу, прогресивної педагогіки та самого народу. У статті «Наші народні школи і їх потреби» він підкреслював, що початкові народні школи давали не справжні знання, а лише «хвостики», «обрізки», а іноді й зовсім одне «лушпиння» знань, перетворюючи учнів у машину, що «бубонить регулярно, хоч механічно, задані уроки». Середні школи, за його словами, набивали голови учнів різними, нікому не потрібними «премудростями», серед яких чільне місце відводилось латинській і стародавній грецькій мовам, богослов’ю. Цього не можна виправдати ні з педагогічних, ні з практично-суспільних позицій. Навчання у вищій школі виродилось у щось противне науці, в механічне зазубрювання параграфів, правил та формул.

Критикуючи зміст і методи навчання в сучасних йому школах, Іван Франко зазначав: «Наше виховання та образования чи ж не є се млинок, в котрий кладуть здорових дітей, а виймають покалічених». Він засуджував схоластичні методи навчання, зневажливе ставлення до особистості дитини, знущання над дітьми бідняків, неуцтво вчителів. Водночас вчений добре розумів, що система навчання й виховання може бути докорінно змінена лише після скасування експлуататорського ладу.

Як письменник і громадський діяч І. Франко переймався проблемою вивчення української мови в школі. Брав участь у створенні підруч-ників. У 1892 р. написав статтю, де критикував тодішні підручники за їхню церковну спрямованість, зокрема буквар, що фактично являв собою підручник з релігії. У шкільних читанках зовсім не згадувалося ім’я Тараса Шевченка. Навіть його вірші, які потрапили туди, не були підписані. Не було там ні казок, ні народних загадок чи приказок.

Яскраві картинки з життя тодішньої школи постають у творах Івана Франка на освітянські теми. В оповіданнях «Малий Миром», «Отець гуморист» та інших він показав огидне обличчя вчителів — садистів, які знущалися з беззахисних учнів, нівечили фізичне і духовне здоров’я дітей. В оповіданнях йдеться про труднощі навчання й виховання за відсутності педагогічних методик, без урахування дитячої психології та індивідуальних здібностей дітей. В оповіданні «Олівень» Іван Фран-ко описує муки маленького хлопчика на уроках каліграфії: діти писали переважно гусячими перами, і лише деякі — олівцями. В оповіданні «Малий Мирон» йдеться про проблеми хлопчика, який змалку не може трафаретно мислити. Оповідання «Красне писання» — про антипедагогічну поведінку учителя, який наводив жах на учнів.

Критичні зауваження Івана Франка щодо змісту й методів навчання допомагали тим освітянам, які того прагнули, вдосконалювати свою майстерність шляхом засвоєння прогресивних педагогічних ідей.

І. Франко справедливо критикував навчальні плани, програми, методи навчання в середній школі. Зокрема за прихильність до вивчення старослов’янської мови, староруського письма, давньої літератури. Наполягав на переважному вивченні живої української мови, творів вітчизняних авторів.

Характеризуючи мету і завдання виховання, Іван Франко розвінчував курс уряду на плекання вірнопідданих з вузьким культурним світоглядом. Його ідеал — виховання людини, здатної самовіддано боротися за утвердження справедливих суспільних порядків, переконаної в правоті своєї справи, сповненої любові до трудового народу.

Метою виховання Іван Франко вважав всебічно розвинену особис тість, для якої властиві готовність як до розумової, так і до фізичної праці. Він мріяв про той час, «коли наука і праця зіллються для неї воєдино».

Завдання і зміст виховання й освіти, на його думку, полягають у тому, щоб через школу забезпечити розумовий, фізичний і моральний розвиток дітей, навчити їх самостійно мислити. А це можливе лише в тому разі, якщо навчання проводиться рідною мовою, змалку зрозумілою дитині. Рідна мова сприяє кращому засвоєнню інформації та знань.

Іван Франко боровся за створення шкіл, які були б тісно пов’язані з життям та інтересами народу, поєднували навчання з працею, давали широку освіту, що ґрунтується на матеріалістичному світогляді, використанні всього найкращого, що виробило людство протягом свого існування, й забезпечували всебічний розвиток мислення та інших психічних процесів. Важливим засобом такого виховання дітей є народна творчість і художня література.

На переконання Івана Франка, дитина повинна розвиватися і духовно, й фізично. Він говорив, що дітям треба займатися гімнастикою, ходити в туристичні походи. їм треба розвивати грацію в рухах. Для досягнення успіху в навчально-виховному процесі необхідно поєднувати фізичне і трудове виховання, навчання з працею. Прищеплення працелюбності — одне із завдань морального виховання. В статті «Наука і її становище щодо працюючих класів», опублікованій у робітничій газеті, Іван Франко намітив завдання і визначив зміст розумового виховання. Розумове виховання, на думку вченого, має бути спрямоване на широке коло знань, це систематичне навчання всіма засобами. У цьому плані першочергового значення набувають математично-природничі науки: «астрономія, біологія, географія, а також логіка, психологія, історія — наука про долю народів», мова й література. Завдання розумового виховання — піднесення людини на ту височінь, на якій стоїть наука, вироблення наукового світорозуміння, формування власної думки, світогляду.

У процесі естетичного виховання мають формуватися художні смаки і почуття прекрасного, виявлятися і розвиватися творчі здібності. Роль літератури у естетичному вихованні — першочергова. Вона вчить розрізняти добро і зло, впливає на розум, переконання і почуття. Особлива роль тут поезії, музики.

Іван Франко виступав за свідоме, послідовне й систематичне навчання. Наголошував на необхідності виховання пошани до людини та на вирішальній ролі особистого прикладу вихователя і його переконань.

У педагогічних і публіцистичних працях Іван Франко приділяв велику увагу проблемі вчителя («Наші народні школи і їх потреби», «Емерик Турчинський», «Борис Граб», «Учитель»). Він розповідає про тяжке матеріально-правове становище галицьких учителів, їхню роботу в переповнених класах і непристосованих приміщеннях, необґрунтовані звільнення. З повагою ставиться Іван Франко до народних учителів, які працюють на освітянській ниві за покликанням, високо оці нює їхню роль у культурному розвитку народу. Але трапляються й такі, що хочуть бути вчителем, не маючи нічого спільного з педагогікою. Такий учитель незабаром стає слухняним провідником тих завдань, які ставлять перед ним панівні класи, чиновники і духовенство.

В оповіданні «Борис Граб» та передмові до збірки «Малий Миром» Іван Франко показав справжнього народного вчителя, який всі свої сили і знання віддав народові. Усвідомлюючи вирішальну роль вчителя у вихованні й навчанні дітей, Іван Франко вважав, що вчитель повинен бути добрим, тактовним, розумним, мати високі моральні риси, уміти завоювати довір’я учнів, уникати одноманітності в навчанні, розвивати в учнів самостійність думок і дій, виховувати позитивні моральні риси, повагу до трудящих, любов до праці. Учитель, на його думку, повинен не тільки мати ґрунтовну теоретичну підготовку, а й володіти практичними навичками (столярне, токарне, швацьке ремесло), добре знати сільське господарство. Він порівнював педагогічну майстерність вчителя з мистецтвом майстра художнього слова. Також Іван Франко піднімав питання про поліпшення становища вчителя. Дуже часто україномовних вчителів посилали в польські школи, платили мало, не рахувалися з їхньою особистою думкою. У п’єсі «Вчитель» він показав беззахисність, тяжкий матеріальний стан освітян. Умови життя галицького вчителя були складними. Громада не завжди могла утримувати вчителя. Шляхетська більшість Сейму постійно відхиляла вимоги щодо поліпшення оплати праці вчителів. Іван Франко був учасником вчительського Віча, яке порушувало проблеми працівників ос віти. Зокрема питання дискримінації учителів — українців — їм не давали посад, часто звільняли з роботи, посилали в райони з польським населенням.

Іван Франко доводив необхідність реформування тогочасної системи народної освіти в Західній Україні, протестував проти антиукраїнської освітньої політики австрійського та польського урядів.

Іван Франко був психологом, у його творах багато цікавих спостережень і зауважень щодо виховання дитини в школі і в сім’ї. Дитяча вдача, зазначав він, вразлива і водночас слабка і незміцніла, потребує великої уваги вчителів і батьків.

На думку Івана Франка, особливо велика роль у сімейному вихованні належить матері. У статті «Жінка — мати» він писав, що мати безпосередньо відповідає перед суспільством за виховання дітей; вона по-винна створити всі умови, в яких би діти росли здоровими й одержували правильне моральне виховання. Але не можна покладатися тільки на жінок — матерів, чоловіки — батьки теж повинні дбати про дітей у сім’ї: «Між батьками і дітьми мають бути правильні стосунки». Особливо важливий вплив батьків на дітей у ранньому віці, але мало буде користі, якщо дорослі обмежуватимуться тільки спостереженнями, милуванням пустощами дітей. Батьки повинні наполегливо і мудро формувати моральні засади й норми поведінки, розвивати у дітей прагнення до пізнання природи й життя.

Велику увагу приділяв Іван Франко виховному значенню дитячої літератури. Кожна книжка для дітей повинна бути не тільки цікавою, а й прищеплювати найкращі почуття, виробляти позитивні риси людського характеру. Книжки для дітей, зауважував він, — важливе джерело знань. Іван Франко особисто розробляв різноманітні жанри дитячої літератури і радив добирати для дитячого читання такі книжки, які розвивають думку, викликають благородні почуття, мають освітнє і виховне значення. Він написав цікаві й повчальні оповідання та казки для дітей: «Фарбований лис», «Лис Микита», здійснив українську обробку казки «Ріпка». У статті «Жінка — мати» вчений підкреслює, що необхідно керувати дитячим читанням, добирати змістовні і доступні розумінню дитини книги, формулює вимоги до художньої форми дитячих книг: в них повинні бути «уявлення живе і ясне», а спосіб вираження — стислий.

Стаття «АКТУАЛЬНІСТЬ ПЕДАГОГІЧНИХ ІДЕЙ ІВАНА ФРАНКА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ»

С.О.Караман, о.В.Караман орфоепічний тренінг Завдання і вправи

131

 Фонетика

 Орфоепія

 Орфографія

 Фразеологія

 Лексикологія

 Стилістика

 Риторика

Караман
С. О., Караман О.В. Орфоепічний
тренінг. Фонетика. Орфоепія. Орфографія.
Лексикологія. Фразеологія. Стилістика.
Риторика. Завдання і вправи: Навчальний
посібник. – КМПУ ім.. Б.Д.Грінченка, 2004.
– 180 с.

Посібник укладено
відповідно до змісту чинної програми
курсу «Орфоепічний тренінг», а також
кількості годин, передбачених на його
вивчення. Вміщені в ньому завдання і
вправи спрямовані на практичну реалізацію
системного підходу у вивченні мовних
явищ, вдосконалення мовлення студентів,
закріплення знань із розділів «Фонетика»,
«Орфоепія», «Орфографія», «Лексикологія»,
«Фразеологія».

Особливу увагу
приділено стилістичному аспектові
мовлення: різноманітні завдання на
вибір варіантних і заміну синонімічними
словосполученнями, реченнями.

Завдання і вправи
з практичної риторики доповнюють
матеріал у формі довідок, роз’яснень,
коментарів та порад.

Для студентів
філологічного факультету.

Рецензенти:

Плющ М. Я., доктор
філологічних наук, професор (Національний
педагогічний університет імені
М.П.Драгоманова)

Городенська
К.Г., доктор філологічних наук,
професор (Інститут української мови
НАН України)

Передмова

Нині, коли українська
мова розширює сферу свого функціонування,
зростає увага до культури усного та
писемного мовлення. Розмовляти добірною
українською мовою стає престижно,
приходить розуміння того, що досконале
знання мови – важлива професіограма
людей різних спеціальностей. Відтак
особливої значущості набуває проблема
мовленнєвої культури майбутнього
вчителя-словесника, яку слід удосконалювати
на етапі його професійної підготовки,
у період навчання у вищих закладах
освіти.

Філолог повинен
володіти живим колоритним україномовним
спілкуванням, трактувати мову як
«енергію», «діяльність», «духовну силу»,
мати всебічну мовленнєву компетенцію,
що виявляється в нормативності та
правильності мовлення.

Як свідчить
практика, у студентів часто виникають
труднощі, пов’язані з правильним
уживанням слова, його написанням,
вимовою, наголошуванням, творенням
граматичних форм, лексичною і син­таксичною
сполучуваністю тощо.

Сподіваємося, що
різнотипні завдання і вправи, теоретичні
коментарі у формі довідок, запропоновані
в навчальному посібнику, допоможуть
студентам проникнути в найглибші
таємниці рідного слова, відчути, що мова
– це свято, що завжди з нами.

Автори

Практичне
заняття № 1

Вступ

Роль
мови у формуванні

і
самовираженні особистості

1.Прочитайте,
визначте тему, основну думку, дайте
заголовок. Доповніть текст влас­ними
міркуваннями про формування особистості.

Особистість узагалі
– стиль життя конкретної особи або
характерний спосіб реагування на
проблеми сьогодення. Мовна особистість
– це насамперед інтелект, що найінтенсивніше
проявляється у мові і досліджується
через мову.

Інтелектуальні
ознаки виявляються після встановлення
ієрархії значень і цінностей у моделі
світу особи, в її словниковому запасі.
Останній визначається національно-культурними
традиціями та ідеологією, що панує в
суспільстві.

Національно-культурні
традиції становлять базу особистості.
Це комплекс рис загальнонаціонального
– українського – мовного типу, той не
розчинений в історичних перетвореннях
залишок у фонології, морфології,
синтаксисі, стилістиці, лексиці,
семантиці, який можна виділити з
урахуванням добре вивчених … перебудов,
що відбулись у мові. Саме ця відома,
ядерна, загальнозначуща частина в
структурі мовної особистості має
виразний відбиток національного
колориту.

…
Глибинна аналогія між мовною особистістю
і національним характером є. Вона полягає
в тому, що людина засвоює продукт
тривалого історичного розвитку і сама
є об’єктом передачі з покоління в
покоління мовного досвіду. Таким чином,
жодне покоління не повинно бути втраченим
(А.Грицева).

2.Прочитайте,
передайте ваші міркування з приводу
висловлювань українських мовознавців,
письменників, педагогів. Поясніть
розділові знаки.

1. Саме державна
українська мова об’єднує народ у
цілісність минулих, сучасних і майбутніх
поколінь.

І
більшість громадян України усвідомили,
що без знання державної мови неможливо
нині стати повноцінним господарем своєї
держави, патріотом України,
високоінтелігентною людиною, політиком,
державним діячем, кваліфікованим
спеціалістом у будь-якій галузі
виробництва (Н.Гуйванюк).

2.
Інтелектуальне багатство українського
народу – це завжди актуально (В.Стус).

3.
Чим глибше людина пізнає тонкощі рідної
мови, тим тонша її сприйнятливість до
гри відтінків рідного слова, тим більше
підготовлений її розум до оволодіння
мовами інших народів, тим активніше
сприймає серце красу слова (В. Сухомлин­ський).

4.
Якщо українська мова хоче позмагатися
з російською за функціональну сферу,
то їй слід позбутися багатьох ознак
провінційного етнографізму, завоювати
престижні сфери й молодь. Вона має вийти
зі стадії скарбу
і стати
явищем буденним – не празниково-фольклорним,
а живою і всеохоплюючою стихією (Б.Ажнюк).

5.
Стислість надає сили мові. Є вислови,
які мають властивості променів сонячних,
чим більше вони згущені, тим сильніші
вони (О.Бен).

3.Прочитайте.
Підготуйте розповідь про значення мови
у житті суспільства і вихо­вання
особистості.

Людська мова –
надзвичайно складне й багатомірне
явище, яке виконує різні функції в
суспільстві і психічному житті людей.
Насамперед мова є засобом спілкування
та виконує пізнавальну функцію. Будь-яка
національна мова являє собою енциклопедію
людських знань, у якій зафіксовано весь
досвід і результати пізнавальної
діяльності суспільства, яке нею
користується.

Практична діяльність
тісно переплітається з діяльністю
людського мислення. Тому зрозуміло, що
поступ суспільства неможливий без добре
налагодженої системи освіти, без
розвинутої науки і культури. “Історія,
– писав М.Шумило, – живе в нашій мові,
в пісні, слово нам доносить з глибини
віків пристрасті, радості, сподівання
й горе наших предків. Мова – це душа
народу.”

У життєдіяльності
людини спілкування, тобто обмін думками
з іншими, є головною умовою її виживання,
забезпечує функціонування суспільства
та реалізацію освіти, виховання й
розвитку особистості. Засобом формування
національної самосвідомості кожної
особистості є рідна мова. Рівень мовної
культури людини відображає її вихованість,
інтелігентність, її внутрішній світ. У
цьому полягає експре­сивна функція
мови: засобом мови ідентифікує (виражає
своє “я”) кожна людина у колі інших
людей, а весь народ (нація) – у колі інших
народів світу.

Нова система
шкільної совіти в Україні ґрунтується
на принципах, які забезпечу­ють
національно-мовне виховання молоді.
Шкільний курс передбачає не лише
засво­єння навчального матеріалу, а
й виховання національновиховних
устремлінь учнів – національної
ментальності, національного світобачення,
чого можна досягти на використанні
міжпредметних зв’язків (мови, літератури,
історії, музики і співу та інших).

Сам
факт надання українській мові статусу
державної ставить на порядок денний
проблему єдності нації. Як слушно
зазначила Зіновія Франко, “рідною мовою
кожний народ вписує своє ім’я в
загальнолюдську культуру, з нею він
проходить щаблями поступу, з нею прагне
пройти і в майбутнє. І кожному народові
властиве намагання прославити свою
мову, зберегти її для нащадків”. Головне
– нам, українцям, треба відкинути почуття
меншовартості нашої мови. І.Огієнко
застерігав: Бережіться почуття
меншовартості”. Відомий український
мовознавець Орест Ткаченко у цьому
зв’язку справедливо зазначає: “Міцну
українську державу, а тим самим і міцну
українську мову побудує лише нерозривне
поєднання трьох сутей – національної
ідеї, національної економіки, національного
закону”. Оскільки кожна окрема
особис­тість є творцем загального
духовного життя нації, необхідно
виховувати людей з високим рівнем
самоусвідомлення їх ролі у духовному
житті (За
матеріалами зб. “Українська мова як
державна в Україні”).

4.Випишіть
5-10 прислів’їв, які відображають
особливості українського народу щодо
мовної влучності висловлювань, дотепності,
розумового глузду й похвали за потяг
до науки. Поясніть, які типи речень
використано в прислів’ях та які вони
за метою висловлення, а за інтонацією?

5.Доберіть
і запишіть вислови І.Франка, Б.Грінченка,
М.Драгоманова про виховне значення
фольклору, особливо казок, українських
народних пісень.

6.Напишіть
коротко про ваше ставлення до української
мови і народної пісні та їхню роль у
вихованні особистості.

Культура
мовлення

7.Прочитайте.
Про які значення терміна «культура
мовлення» ви довідалися з тексту?

Існує багато
обґрунтувань поняття «культура мовлення».
Наприклад, Б.Головін пише, що поняття
«культура мовлення» має два семантичні
аспекти: 1) культура мовлення – це
сукупність і система комунікативних
якостей мовлення і 2) культура мовлення
– це вчення про сукупність і систему
комунікативних якостей мовлення. М.Ілляш
вважає: культура мовлення – це 1) володіння
літературними нормами на всіх мовних
рівнях, в усній та писемній формах
мовлення, уміння користуватися
мовностилістичними засобами і прийомами
з урахуванням умов і цілей комунікації;
2) упорядкована сукупність нормативних,
мовленнєвих засобів, вироблених практикою
людського спілкування, які оптимально
виражають зміст мовлення і задовольняють
умови і мету спілкування; 3) самостійна
лінгвістична дисципліна. Отже, поняття
«культура мовлення» має теоретичний і
практичний аспект (який не може бути
вичерпаний ніколи, бо виявляє себе
щоразу для кожного мовця неповторно,
не може передбачити всі можливі ситуації
функціонування індивідуального мовлення)

У “Лінгвістичному
енциклопедичному словнику” поняття
“культура мовлення” визначається як
володіння нормами усної і писемної
літературної мови (правилами вимови,
наголошування, слововживання, граматики,
стилістики виражальні засоби в різних
умовах.

Поняття
«культура мови», «культура мовлення»
вживаються як синоніми в світовому
співтоваристві психологів, педагогів,
лінгвістів, які традиційно диференціюють
ці два поняття. Культура
мови вживається
для означення текстів-взірців, що
містяться у визначних писемних пам’ятках
минулого. Культура
мовлення, або
мовленнєва
культура, вживається
для того, щоб кваліфікувати відповідний
рівень живого втілення мовних засобів
у ситуаціях повсякденного масового
усного та писемного спілкування
(З підручника).

8.Прочитайте.
Чи поділяєте ви думки мовознавця
Г.Винокура? Прокоментуйте.

Культура
емоцій, інтелекту, поведінки, спілкування,
зовнішнього вигляду, мови й мовлення,
відчуття місця і часу – все це складники
особистісної культури людини. Бачити,
чути, знати – це ще не все. Завершеним
буде такий стан особи, коли вона все
сприйняте акумулює в інтелектуально-емоційній
сутності своєї індивідуальності і вміє
реалізувати набуте духовне багатство
в реальній об’єктивній даності: в
характерологічних якостях, у способах
спілкування, в поведінці, у культурі
мови, мовлення (Г. Винокур).

9.Прочитайте.
У чому, на ваш погляд, актуальність
порушених у тексті проблем? Обґрунтуйте.

Формування мовної
особистості неможливе без знань про
довкілля, систему даної мови (її історії,
стилістики, у тому числі емоційно-експресивних
засобів), а також без наявності мотивів
і мети, які зумовлюють використання
мовцем усієї цієї сукупності знань.
Природа людини завжди буде характеризуватися
універсальністю. Тому й мовлення
універсальне за своєю природою і безмежне
у своїх реальних і потенційних можливостях.
Ось чому незліченні мотиви людського
спілкування і забезпечують розвиток
мовної особистості, керують її поведінкою,
зумовлюють відбір нею засобів для
досягнення передбачуваних результатів
своєї діяльності.

Самобутність
мовної особистості формується мовою,
передусім мовою рідною, за допомогою
якої людина здобувала перші знання про
навколишній світ і про закони, що керують
його розвитком. Тобто мовець стане
мовною особистістю тоді, коли він знатиме
психологію, культуру й етнографію
народу, мовою якого він говорить, і коли
знання ці будуть органічно пов’язані
з його життєвою і розумовою діяльністю,
оскільки поряд із спільністю мови, народ
визначає спільність культурних цінностей
і традицій.

Мова
функціонує не тому, що вона система, а
є системою для того, щоб функціонувати,
задовольняти комунікативні потреби
суспільства на даному етапі і в історичному
розвитку (адже оцінити мову без урахування
усіх етапів, які вона пройшла, щоб стати
тим, чим є сьогодні, неможливо). Мовець
повинен прагнути оволодіти всією
системою мови, ресурсами усіх рівнів
цієї системи: фонетичного, морфемного,
лексичного, граматичного, стилістичного
(З
підручника).

10.Прочитайте
подані нижче тексти. Підготуйте усну
розповідь про роль слова в житті людини.

1.
Слово активізує розум і серце, свідомість
і волю, почуття і поведінку. Слово
перетворює слабку людину в сильну,
формує героя, а жалюгідне існування
перетворює в титанічне поривання. Без
слова й імені не існує взагалі і самого
мислення “… молимось і клянемось ми
через імена… і не існує кордону для
життя імені, немає міри його могутності.
Іменем і словами створений і тримається
світ. .. ім’ям і словами живуть народи,
рушають з місця мільйони людей”
(О.Лосєв).

2.
Слово має неабияку силу. Звернення до
себе, до співрозмовника, називання на
ім’я збуджує емоційно-вольову й
інтелектуальну активність, активізує
анатомо-фізіологічні основи світосприйняття,
світорозуміння і само розуміння
(Е.Фромм).

3.
Слово не тільки вивільнило нас із
кайданів тваринного життя, завдяки йому
ми збудували міста, створили закони й
осягнули мистецтва. Сила його така, що
без нього не може виникнути нічого
розумного. Слово започатковує всі вчинки
і всі наміри (Ізократ).

4.
Слова, озвучені голосом, допомагають
позбутись різних хвороб, особливо таких,
що пов’язані з депресією, страхами,
невпевненістю, переживанням різних
комплексів Силою слова можна домогтися
не лише зцілення, але й омолодження
організму (Г.Ситін).

11.Опрацюйте
статтю О.Сербенської “Феномен звукового
мовлення”. Складіть тези.

University Press of Colorado – Значение фольклора

Аналитические очерки Алана Дандеса

Алана Дандеса, отредактировано и представлено Саймоном Дж. Броннером

Выходные данные: Utah State University Press

Купить сейчас

Доступно издание 2021 года в мягкой обложке с новым расширенным предисловием!

Почетное упоминание, Премия Wayland Hand Award за фольклор и историю 2008 г.

Выдающееся академическое звание 2008 г. от Американской библиотечной ассоциации0019

«Прекрасно структурированный и представленный том о жизни поистине выдающегося гения фольклористики и не только.»

— Вольфганг Мидер, Университет Вермонта

«Фольклорный праздник».
— Уильям Ф. Хансен, Университет Индианы

«Тщательно составленный сборник научных и провокационных эссе выдающегося фольклориста Дандеса. Его анализы будут продолжать вносить свой вклад в теоретические дебаты в рамках фольклорных исследований и вдохновлять новые поколения. фольклористов и европейских этнологов».
— Питер Ян Маргри, Институт Мертенса, Нидерланды

«Увлекательное путешествие, раскрывающее скрытый смысл фольклорных произведений и жанров, блестяще проанализированных с выдающимися аналитическими способностями, широтой знаний и любовью к предмету. Этот том является обязательным для фольклористов, антропологов и культурологов в целом».
— Хая Бар-Ицхак, Университет Хайфы, Израиль

«Каждый фольклорист должен прочитать это!»
— Педдарапу Ченна Редди, Университет Потти Шрирамулу, телугу, Индия

«Редакционный аппарат представляет собой работу профессионала, который знает мнение и влияние Дандеса лучше, чем кто-либо другой».
— Рональд Л. Бейкер, Университет штата Индиана

Очень немногие фольклористы достигли научного статуса Алана Дандеса, умершего в 2005 г. Как выразился Саймон Дж. Броннер, он был «несомненно, самым влиятельным из фольклорист жив». Его обильное написание эссе и статей за долгую карьеру, каждая из которых была провокационной и интеллектуально увлекательной, способствовало распространению его влияния, как и его популярные курсы в Калифорнийском университете и других местах. Вплоть до своей внезапной смерти он оставался продуктивным. Он начал предварительные переговоры с издателем нового крупного синтеза, книги, в которой будут собраны его самые важные вклады. Броннер, среди других коллег, призвал его создать такую ​​содержательную, кульминационную работу. Броннер, широко публикуемый фольклорист и выдающийся профессор социальных наук в Университете Висконсин-Милуоки, продолжал преследовать цель книги, которая дала бы связное представление диапазона мысли Дандеса. Он составил The Meaning of Folklore сборник репрезентативных эссе, некоторые из которых впервые включены в антологию, и все они проницательны и значительны.

Полученный в результате выбор одновременно исследует стипендию Алана Дандеса и открывает большое окно в области изучения фольклора. Броннер начинает том, который включает в себя новое предисловие к изданию в мягкой обложке, исчерпывающую интеллектуальную биографию и представляет отдельные эссе, обеспечивая полное понимание вклада Дандеса в фольклористику.

Рецензии на книги

Западный фольклор,  2010, Эллиот Оринг

Что такое фольклор? Значение, виды и примеры

• ОПИСАНИЕ

  русские народные матрешки

• ИСТОЧНИК

  Tuul & Bruno Morandi / The Image Bank / Getty Images

  7

  4 У каждого свой фольклор. Но что такое фольклор и какие типы вы можете выделить? Продолжайте читать, чтобы узнать значение и типы фольклора, а также примеры фольклора со всего мира.

  Определение фольклора

  Фольклор состоит из двух слов: народ , что означает местных жителей , и знания , что означает историй . Таким образом, фольклор отражают истории, рассказанные людьми в конкретном регионе. Фольклор может определять ценности, убеждения и предпочтительный образ жизни населения с помощью своих литературных тем.

  Устная традиция

  Фольклор передавался от предыдущих поколений, которые рассказывали истории устно. Затем каждое поколение рассказывало их своим детям, и эти истории становились частью культурной традиции. Изобретение печатного станка позволило опубликовать эти истории и поделиться ими со всем миром.

  Типы фольклора

  Существует множество способов выражения культурами своих верований через фольклор. Некоторые народы используют песни и танцы, чтобы рассказать свои истории, в то время как другие рассказывают невероятные истории о мифических героях. Вот некоторые виды фольклора, которые вы, возможно, знаете.

  Басни и народные сказки

  Традиционные истории о простых людях являются основой для большинства форм фольклора. В этих сказках обычно человек или животное усваивают ценный урок, подчиняясь — или, в большинстве случаев, не подчиняясь — культурным правилам. Вот некоторые примеры народных сказок:

  • «Златовласка и три медведя» — британская сказка о девочке, которая врывается в дом трех медведей, все перепробует и пугается
  • «Белый слон» — азиатская сказка о том, как к доброму белому слону относятся хорошо
  • «Паук Ананси» — народная сказка ашанти о обманщике Ананси, который принимает форму паука и наделяет силой людей африканского происхождения по всему миру
  • «Муравей и кузнечик» – одна из басен Эзопа о кузнечике, играющем все лето, муравье, готовящемся к трудным временам, и зиме, встречающей их обоих

  Сказки

  Сказки — это народные сказки, включающие в себя элементы фэнтези, такие как королевская власть и магия. Несколько ранних сборников сказок включают рассказы, опубликованные братьями Гримм в Германии и Гансом Христианом Андерсеном в Дании. Их часто рассказывают детям для раннего ознакомления с социальными правилами и ожиданиями.

  Вот несколько примеров сказок, рассказанных по всему миру:

  • «Золушка» — сказка о служанке, которая становится принцессой благодаря волшебству и настоящей любви. Хотя она была впервые опубликована во Франции Шарлем Перро, во всем мире существует множество различных версий этой сказки.
  • «Золотоголовая рыбка» — ближневосточная история о герое, который должен найти королевское лекарство от волшебной златоголовой рыбы
  • «Русалочка» — популярная датская история о русалке, которая отказалась от своих плавников , и, в конечном счете, ее жизнь, ради любви
  • «Рапунцель» — немецкая сказка о похищенном ребенке, выросшем в одиночестве в башне, и только ее волшебные длинные волосы могут поднимать и поднимать других

  Мифология

  Многие культуры объяснять бытовые явления рассказами о мифологических персонажах. Они варьируются от рассказов о греческих богах, французских pourquoi сказок и американских сказок. Как правило, в народных сказках такого типа вы найдете легендарных персонажей, совершающих необычные поступки.

  Примеры культурной мифологии включают:

  • «Прометей крадет огонь» — греческий миф, повествующий о том, как титан Прометей-обманщик украл огонь у богов для людей
  • «Почему у дикобраза иглы» — чиппева сказка, объясняющая, как дикобраз пришел защищаться
  • «Джон Генри» — американская сказка о Джоне Генри, освобожденном рабе и его молоте, который бил стального молота, чтобы дать своему народу землю
  • «Кетцалькоатль» — легенда ацтеков о пернатом змее, создавшем человечество в Мезоамериканском регионе

  Народные песни

  Культуры часто помещают свои истории из фольклора в традиционную музыку. Они варьируются от повседневных историй простого народа до героических сказок, рассказанных в форме баллад. Некоторые народные песни, которые вы можете узнать, включают:

  • «O Danny Boy» — ирландская баллада, повествующая о том, как Дэнни ушел на войну и вернулся на сильно изменившуюся родину
  • «Arirang» — корейская народная песня, которую поют уже более 600 лет
  • «My Country, ‘Tis Of Thee» — традиционная американская народная песня об истории и свободе страны
  • «Waltzing Matilda» — баллада о кустарниках из Австралии, изображающая путника, попавшего в беду в один роковой день

  Народный танец

  Если вы когда-нибудь были на культурном фестивале или свадьбе, вы наверняка видели народный танец. Это традиционные танцы, которым обучают каждое новое поколение в определенной культуре. Эти танцы часто требуют больших групп людей и исполняются на общественных собраниях и специальных мероприятиях.

  Посмотрите эти примеры народных танцев разных культур:

  • Тарантелла – быстрый парный танец из Южной Италии
  • Барыня – традиционный быстрый русский танец с топотом и приседанием
  • Сквер-дэнс — американский танец в умеренном темпе, в котором группы пар отвечают на звонящего.
  • Индейский танец солнца — праздничный танец, практикуемый многими индейскими племенами. Танец солнца был запрещен американским правительством до 1934 года.

  Пословицы

  Пословицы — это выражения из одного или двух предложений, которые укрепляют мораль и убеждения общества. Они предназначены для управления поведением в культуре. В некоторых культурах пословицы используются как пословицы или максимы.

  Общие пословицы из разных культур включают:

  • Ночь смывает то, что намылил день. – Швейцарская пословица о последствиях
  • В битве между слонами муравьи раздавлены. – Тайская пословица об угнетении
  • Перо сильнее меча. – Английская пословица об общении
  • Чтобы вырастить ребенка, нужна целая деревня. – Африканская пословица о сообществе

  Народное искусство

  Искусство, созданное в традиционной среде обычными людьми, является народным искусством. Эти художники не имеют профессионального образования, а вместо этого полагаются на традиции, переданные народными мастерами до них.